Page 74 - 4306
P. 74

оскільки божественне, як і пекельне, перебуває серед зем-
          ного.
               Просторово-культурні міські центри храм {монастир)
          – університет – площа можна розглядати як вектор руху
          від божественного топосу в культурі до топосу профанно-
          го. Зазначені культурні локуси мали «сполучений» харак-
          тер:  храм  був  тісно  пов’язаний  з  міським  університетом.
          Так, у паризькій Сорбонні (одному з найстаріших і найбі-
          льших  університетів  Європи,  що  одержав  свою  назву  за
          ім’ям  Робера  де  Сорбона –  капелана  Людовика  Святого)
          заснованій 1108 p., a  з 1231  р.  прийнятій  під  опіку  папи
          римського, студенти вивчали богослов’я, граматику й мис-
          тецтва (з 1331 р. додалася  й медична освіта).
               Університет займав серединне положення між храмом
          і площею. З одного боку, він був осередком знань, причо-
          му  чільне  місце  займала  теологія,  що  наближало  його  за
          своєю культурною значимістю до сакрального верха, з ін-
          шого боку – в його стінах нерідко знаходили собі приста-
          новище  церковні  дисиденти.  Так,  зокрема,  вигнаний,  як
          зараз сказали б, за нонконформізм, з кафедральної школи
          при монастирі Нотр-Дам богослов і учений (що у Середні
          Віки звучало як синоніми) Π’єр Абеляр у 1118 р. не лише
          був прийнятий в Сорбонну, але й привів туди близько 3000
          своїх учнів.
               Університет не був відчужений і від міської майдан-
          ної, профанної культури. Прикладом подібного єднання є
          такі  знакові  для  культур  Середньовіччя  й  Відродження
          особистості як Адам де ла Аль, Жан Бодель, Франсуа Ві-
          йон,  славетний  Панург (персонаж  роману  Франсуа  Рабле
          «Гаргантюа і Пантагрюэль») та ін.
               Зв’язок храму й міської площі здійснювався через те-
          атральні форми, зокрема літургійну драму, що починалася
          на паперті (а іноді й у центральному нефі) й через міські
          вулиці  спрямовувалася  до  площі,  неначе  знижуючи  при
          цьому  просуванні  рівень  сакральності,  тобто  переводячи
          сюжет із сфери серйозно-повчальної в блюзнірсько-розва-
          жальну,  зближаючи  в  рамках  одного  сюжету  культурні
          «верх» і «низ». За цим принципом пізніше буде улаштова-
          но український вертеп – рання форма лялькового театру.
               Храм  був  тим  місцем,  де  ініціювалася,  освячувалася
                                       74
   69   70   71   72   73   74   75   76   77   78   79