Page 71 - 4306
P. 71

чими рисами  середньовічного  типу  культури  є  культурна
               спадщина античності, християнська ідеологія, феодально-
               службовий принцип регулювання соціальних і економічних
               стосунків.  Незважаючи  на  незліченні  регіональні  відмін-
               ності, в цілому  середньовічній  культурі  був  притаманний
               універсалізм  світобачення  й  моделювання  суспільства,
               котре було доволі чітко розподілене на три надетнічні суб-
               культури:  лицарську,  церковну  й  селянську,  до  яких  зго-
               дом додалася ще й дещо аномальна культура середньовіч-
               ного міста.
                    Сам термін «Середні Віки» був введений італійськими
               гуманістами,  котрі  вбачали  в  цій  більш  тисячолітній добі
               широку смугу темноти й невігластва, що відокремила са-
               мих гуманістів від славної епохи розквіту античного греко-
               римського світу. Отже, термін виник насамперед як знаря-
               ддя самоідентифікації діячів Ренесансу, які начебто покла-
               ли край «Темному Середньовіччю», але слід зауважити, що
               і християнство, і феодальні відносини зародилися за кілька
               століть до загибелі Західної Римської імперії (476 р. вважа-
               ється  умовною  хронологічною  межею  між  Античністю  й
               Середньовіччям), а простий і очевидний факт буржуазних
               (тобто  антифеодальних)  революцій,  що  тривали  з  кінця
               XVI аж до початку XX ст., вказує на те, що середньовічні
               засоби засвоєння світу, особливо у сфері селянської куль-
               тури, надовго пережили і сам Ренесанс, і декілька наступ-
               них культурно-історичних епох.

                    2.  Культуротворча роль християнства

                    Фундаментом середньовічної культури є християнст-
               во – релігійна система, що виникла у І ст. н.е. завдяки пе-
               реосмисленню  теологічних  засад  іудаїзму  й  поширенню
               віри в «живого бога» – Ісуса Христа, а до V ст. стало па-
               нуючою  формою  релігії  у  Середземноморському  регіоні,
               набуло чіткої церковної організації й офіційного визнання.
               До цього ж часу працями ранньохристиянських філософів-
               теологів (так званих «батьків Церкви») на основі пізньоан-
               тичного неоплатонізму були розроблені основи християн-
               ського світобачення. Відтак християнська релігія стала не
               лише системою богослужбових обрядів (присвячених Хри-
               сту, пізніше – Богоматері, святим) і формою ідеології, але
                                             71
   66   67   68   69   70   71   72   73   74   75   76