Page 66 - 4306

стратів, серед яких особливо слід відзначити консулів і
диктаторів), аристократії {сенат) і демократії (народні
асамблеї – коміції) у рамках єдиної й надзвичайно ефекти-
вної впродовж довгого часу політичної системи, досить
гнучкої для того, щоб відповідно до вимог моменту відда-
вати перевагу тій чи іншій формі влади або тій чи іншій
вищій посадовій особі.
Державно-правова система включала в себе й досить
розвинуту соціальну структуру суспільства, що складалося
з таких прошарків:
− патриції (від лат. «pater» – «батько»), вища верства
суспільства, родова аристократія, що походила за леген-
дою від трьохсот римських кланів – нащадків вершників
Ромула. З числа патриціїв довгий час обирали вищий зако-
нодавчий орган Римської держави – Сенат (від лат. senes –
«старший»);
− плебеї – повноправні громадяни-власники, що оби-
рали сенаторів і на всезагальних зборах – коміціях ухва-
лювали найважливіші політичні питання, але самі не мали
права бути обраними на посади магістратів; інтереси пле-
беїв у сенаті після довгої боротьби за емансипацію їхніх
прав почали представляти трибуни, що мали право «вето»
(заборони) на прийняття законів;
− люмпени – повноправний, але незабезпечений шар
населення, люди, що утратили власність і джерело доходів,
що живуть завдяки щоденним роздачам хліба;
− пролетарі – єдину власність яких складали діти, що
не давало їм можливості навіть брати участь у війнах –
найдостойнішому для істинного римлянина занятті, оскі-
льки озброюватися треба було за власні кошти (усі повно-
правні громадяни, що досягли 21 року, мали почесне право
бути записаними в легіон, тобто стати військовослужбов-
цями, але до періоду Імперії на вищі військові чини могли
претендувати лише патриції);
− вільновідпущеники (колишні раби) і колони – прак-
тично безправне населення, що не мало права обирати й
обиратися на державні посади, але отримали право на вла-
сність і користування землею;
− раби – повністю безправні істоти, яких вважали не
людьми, а «знаряддям, що вміє говорити».
66