Page 64 - 4306

рення нових соціальних регуляторів, які обмежували б діє-
вість прийнятого в різних народів звичаєвого (тобто засно-
ваного на місцевих звичаях) права й етнокультурних тра-
дицій окремих груп населення. Саме тому вже на світанку
римської державності відносини між громадянами регу-
люються нормами писаного права – древнім римським ко-
дексом, відомим як «Закони XII таблиць». У них розгляда-
лися як норми цивільного й сімейного, так і карного права.
Юридичний, нотаріальний підхід властивий і давньо-
римській релігії, що формувалася на анімістичних і магіч-
них засадах, культі предків і мала синкретичний характер.
Імена й функції богів були запозичені в сусідніх народів
(етрусків, греків, троянців, фракійців), але стосунки з ними
будувалися суто на римський кшталт. Релігія римлян базу-
валася не на вірі, а на довір’ї (рим. fides), на взаємній до-
мовленості між людьми (державою) й богами і незчислен-
ними духами (юпітерами, Юнонами , ларами, пенатами,
манами, ларвами, геніями тощо); римське право навіть
припускало права богів на земельну власність, що згодом
стало підставою зростання економічної могутності христи-
янської церкви. Звичайною формулою, що вимовлялася
при жертвопринесенні, було: «даю тобі, щоби ти дав мені».
Римлян и навіть богів примусили служити «римській ідеї»
– провіденціальному відчуттю виключності власної історії,
власне, кінця історії, метою й вершиною якої повинен ста-
ти Рим. Тому римляни практично не мали міфології в тра-
диційному сенсі слова, тобто переказів про виникнення й
упорядкування світу, теогонії й діяння богів, стосунки між
богами й людством, подвиги славетних героїв. Римські
міфологія, а отже, й історія світу починалися й закінчува-
лися Римом; римляни, щоправда, визнавали існування сві-
ту до 753 р. до н.е . (легендарна дата заснування Риму), але
воно осмислювалося як невиразна передмова до провіден-
ціальної місії їхнього міста. Римляни не лише, на відміну
від греків, не уподібнювали своїх богів собі, але й навіть
довго не могли визначити ім’я і стать своїх божеств і уяв-
ляли їх як «божественні множинності», з яких поступово
виділялися парні одно-функціональні божества (напри-
клад, боги тваринної природи Фавн і Фавна/Фауна, боги
плодючості Лібер і Лібера та ін.), а згодом і архетипні трі-
64