Page 65 - 4306

ади. Вже в царський період римляни запозичили етруську,
так звану Капітолійську тріаду, що складалася з Юпітера –
небесного бога, бога війни Марса й бога міської громади
Квіріна; цс в цілому відповідало характеру латинського
суспільства, що будувалося на міцній полісній організації,
воєнній експансії й провіденціальній ідеї. Зазначимо, що в
наступні епохи склад верховної тріади змінився: замість
плебейського Квіріна й Марса до неї увійшли аналоги гре-
цьких богів Юнона й Мінерва, але Марс, на відміну від
грецького Ареса, продовжував відігравати велику роль до
самого кінця римського пантеону. Неконкретність уявлень
про власних богів призвела до того, що після завоювання
Греції й захоплення римлян грецькою культурою римський
пантеон 12-ти сформувався цілком на основі олімпійської
релігії греків з відповідними римськими іменами: Юпітер-
Зевс, Нептун Посейдон, Юнона-Гера, Церера-Деметра, Вес-
та-Гестія, Мінерва-Афіна, Венера-Афродіта, Марс-Apec,
Вулкан-Гефест, Меркурій Гсрмес, Діана-Артеміда, Апол-
лон. Римська релігія й надалі залишалася відкритою й внут-
рішньо малоузгодженою, еклектичною системою, що без
будь-яких обмежень запозичувала культову практику й об-
рази божеств у всіх підкорених Римом народів. Надмірна
широта, а точніше – державний прагматизм релігійних по-
глядів вже в період пізньої Республіки спричинила безвір’я
й скептицизм серед представників інтелектуальної еліти;
цей духовний вакуум не судилося заповнити навіть культу
імператорської особи, що сприяло у кризовий період (III-IV
ст. н.е.) широкому розповсюдженню християнства.
Підкоривши державній ідеї не лише народи, а й бо-
жеств, римляни втілили у практику те, про що греки мрія-
ли у своїх філософсько-політологічних утопіях: вони до-
моглися сполучення монархічної, аристократичної й демо-
кратичної форм державного устрою. Римлянам, не занадто
сильним у питаннях політичних теорій, вдалося створити
синкретичну модель державності, котра виявилася насті-
льки надійною, що всі сучасні демократії так чи інакше
побудовані за цією моделлю й тому можуть навіть форма-
льно бути монархіями. Видатний елліністичний історик
Полібій не втомлювався захоплюватися тим, з якою сприт-
ністю римляни об’єднали елементи монархії (посади магі-
65