Page 65 - 4306
P. 65

ади. Вже в царський період римляни запозичили етруську,
               так звану Капітолійську тріаду, що складалася з Юпітера –
               небесного бога, бога війни Марса й бога міської громади
               Квіріна;  цс  в  цілому  відповідало  характеру  латинського
               суспільства, що будувалося на міцній полісній організації,
               воєнній експансії й провіденціальній ідеї. Зазначимо, що в
               наступні  епохи  склад  верховної  тріади  змінився:  замість
               плебейського Квіріна й Марса до неї увійшли аналоги гре-
               цьких  богів  Юнона  й  Мінерва,  але  Марс,  на  відміну  від
               грецького Ареса, продовжував відігравати велику роль до
               самого кінця римського пантеону. Неконкретність уявлень
               про власних богів призвела до того, що після завоювання
               Греції й захоплення римлян грецькою культурою римський
               пантеон 12-ти сформувався цілком на основі олімпійської
               релігії греків з відповідними римськими іменами: Юпітер-
               Зевс, Нептун Посейдон, Юнона-Гера, Церера-Деметра, Вес-
               та-Гестія,  Мінерва-Афіна,  Венера-Афродіта,  Марс-Apec,
               Вулкан-Гефест,  Меркурій  Гсрмес,  Діана-Артеміда,  Апол-
               лон. Римська релігія й надалі залишалася відкритою й внут-
               рішньо  малоузгодженою,  еклектичною  системою,  що  без
               будь-яких обмежень запозичувала культову практику й об-
               рази  божеств  у  всіх  підкорених  Римом  народів.  Надмірна
               широта, а точніше – державний прагматизм релігійних по-
               глядів вже в період пізньої Республіки спричинила безвір’я
               й  скептицизм  серед  представників  інтелектуальної  еліти;
               цей духовний вакуум не судилося заповнити навіть культу
               імператорської особи, що сприяло у кризовий період (III-IV
               ст. н.е.) широкому розповсюдженню християнства.
                    Підкоривши  державній  ідеї  не  лише  народи,  а  й  бо-
               жеств, римляни втілили у практику те, про що греки мрія-
               ли  у  своїх  філософсько-політологічних  утопіях:  вони  до-
               моглися сполучення монархічної, аристократичної й демо-
               кратичної форм державного устрою. Римлянам, не занадто
               сильним у питаннях  політичних теорій,  вдалося  створити
               синкретичну модель державності, котра виявилася  насті-
               льки  надійною,  що  всі  сучасні  демократії  так  чи  інакше
               побудовані за цією моделлю й тому можуть навіть форма-
               льно  бути  монархіями.  Видатний  елліністичний  історик
               Полібій не втомлювався захоплюватися тим, з якою сприт-
               ністю римляни об’єднали елементи монархії (посади магі-
                                             65
   60   61   62   63   64   65   66   67   68   69   70