Page 35 - 4295

По-перше, теоцентризм – ідея єдиного Бога-творця як центральна для
християнського світогляду й філософії. Християнство відкинуло всі форми
політеїзму (багатобожжя) і проголосило концепцію єдиного особового Бога -

монотеїзм. По-друге, теоцентризм світогляду доповнюється іншим уявленням про
людину. Якщо для космоцентризму античності людина є частиною Всесвіту,
мікрокосмом, в якому відображається макрокосм, то християнство відводить

людині центральну роль у божественному плані творіння. Людина є центром і
володарем природного світу, метою творіння. На відміну від всього створеного,
людина – богоподібна істота, свідченням чого є наявність у ній розуму та волі.
По-третє, у християнському світогляді утверджується ідея творіння «з нічого»,

так званий креаціонізм. Бог творить абсолютно вільно, творить світ з небуття («з
нічого» – «ех nihil»), а не «породжує» його і не «виготовляє» його з першоматерії,

як це уявлялося у міфології та філософських вченнях минулого. По-четверте, у
середньовічному світогляді панує ідея духовності. Йдеться не лише про Бога як
найдосконаліше втілення духовності, але й про людину. Середньовіччя вперше в
історії людства звернуло увагу на людину як на особистість, як на духовну, а не

тільки природну і тілесну істоту. Антична філософія дійшла висновку про
наявність у людській природі душі і тіла. Християнство відкриває ще один
«вимір» людського існування – дух. Духовність виявляє себе як міра причетності

людини до Бога, міра «обожнення» людини.
По-п’яте, християнство відкриває віру як особливий стан людської душі (в
античні часи віра розумілась як «недорозвинене» знання). «А віра – то підстава

сподіваного, доказ небаченого» (Євр., 2:1), вона є впевненістю у тому, що по той
бік видимого світу є світ «небачений», світ божественного буття. Віра виявляє
себе як спрямованість волі, а не розуму. По-шосте, середньовічні мислення і

світогляд мають символічний характер: усі речі відкривають не власну природу, а
прихований у них вищий, потойбічний сенс. Кожне явище є символом, що вказує
на істини віри, на релігійні цінності.

2. Філософські ідеї патристики та схоластики. Номіналізм та реалізм

Епоху Середньовіччя історики датують, як правило, VI-XIV ст. Але
середньовічна європейська філософія – це філософія християнська, виникає вона
набагато раніше, ще за умов античності. Тому у середньовічній філософії
виділяють такі періоди: період апологетики (III ст.); період патристики (IV-V

ст.); період схоластики (VI-XIV ст.).
Початок середньовічного етапу розвитку філософсько-теологічних ідей
поклали так звані апологети або захисники церкви і християнських ідей (від грец.

«апологія» – захист). Апологети відстоювали християнські догми від нападів
представників язичницьких релігій, від філософів – критиків християнства.

35