Page 36 - 4295

Найвідоміші представники апологетики – Юстин Мученик (II ст.) та Квінт
Тертулліан (ІІ-ІІІ ст.).
Християнське одкровення, вважав Тертулліан, скасовує «мудрість світу

цього». Віра не потребує раціонального обґрунтування, більше того – віра
несумісна з розумом. «Син Божий, прибитий цвяхами до хреста, не соромлюсь
цього, оскільки не варто сорому. Син Божий помер – немає сумнівів у вірності

цього, оскільки це безглуздо. Будучи похованим, він воскрес, – і це безсумнівно,
тому що неможливо». Це висловлювання Тертулліана пізніше було викладено
короткою формулою – «Вірую, бо це абсурдно».
Пропаганда і захист християнства Тертулліаном та іншими апологетами

церкви здійснювалися ще в той час, коли християнство було релігією меншості
населення Римської імперії. Але на початку IV ст. християнська церква стає

державною в Римській імперії, Нікейський собор 325 року затверджує символ
християнської віри. В той час перед християнськими мислителями постали інші
завдання. Потрібно було систематизувати християнське віровчення, обґрунтувати
його та роз’яснити віруючим офіційну догматику. Ці завдання вирішувалися

«отцями церкви», видатними богословами, що жили і творили упродовж III-VIII
ст. Твори святих отців церкви сформували так звану патристичну літературу
(від лат. «pater» – батько), а період середньовічної філософії, в якій жили і

творили отці церкви був названим періодом патристики. «Золотим століттям»
патристики вважається IV поч. V ст.
Розрізняють східну (грецькомовну) і західну (латиномовну) патристику,

традиції яких пізніше були продовжені візантійською та західноєвропейською
схоластикою. На сході найбільш видатними представниками патристики стали
Григорій Богослов, Василій Великий. Григорій Нісський (IV ст.), Ліонісій

Ареопагіт (V-VI ст.), Іоан Лествічник (VII ст.), Максим Сповідник (IV-VII ст.).
Західна патристика представлена іменами Амвросія, Іероніма й Аврелія
Августина (IV ст.). Основну увагу отці церкви приділили богословським
питанням (проблемі божественної Трійці, співвідношенню божественної і

людської природи Христа, проблемам богопізнання тощо).
Найвідомішим серед отців західної церкви був Августин (354-430). За своє

життя Августин пройшов значну духовну еволюцію від язичництва і
філософських уявлень пізньої античності до християнства. Свій досвід духовних
пошуків він виклав у відомому творі «Сповідь». Августин стає великим
авторитетом західноєвропейської філософсько-теологічної думки. Спираючись на

принципи платонізму та неоплатоніків, Августин систематизував християнський
світогляд. Протиріччя людської душі, зв’язок людини з Богом, проблема добра і
зла, історичного часу і вічності, сенсу історії – ось ці проблеми, які цікавили його

понад усе. Основним змістом людського життя, за Августином, є прагнення до
щастя, щастя ж полягає у богопізнанні. Пізнання Бога і самопізнання людини

36