Page 38 - 4295

одиничними речами і незалежно від них. Раніше існує, наприклад, ідея людини як
загальне поняття, а потім її породження – одиничні люди. На противагу цьому,
номіналісти (Росцелін, П’єр Абеляр, Дунс Скот, Вільям Оккам) відстоювали

думку, що реально існують лише одиничні тіла природи. Поняття вони зводили до
означення назв (від лат. номіна – ім’я).
До представників поміркованого реалізму належав Тома Аквінський (1225-

1274) – центральна постать схоластичної філософії Західної Європи. Основною
справою його життя були розробка та викладення теології. Теологічна діяльність
Томи полягала насамперед у перегляді вчення Аристотеля у дусі католицизму.
Його внесок у католицьку теологію був настільки вагомим, що вже після смерті

Аквінському був присвоєний титул «ангельського доктора», а його вчення
отримало назву «томізм». Тома написав велику кількість творів, але

найвідомішим залишається його «Сума теології».
Логічні доведення, за Томою Аквінським, допомагають краще зрозуміти ці
догми і зміцнити віру людини. Він вважав, що можна довести буття Бога, і
запропонував п’ять доказів існування Бога, які стали класичними у

західноєвропейській теології.
1) Бог існує на основі загальної причини. Аргументація: все у світі має свою
причину, а це означає, що є «причина причин», нею є Бог.

2) На основі наявності руху. Аргументація: все у світі рухається, рух –
невід’ємний атрибут природи. Це означає, що хтось зробив «перший поштовх»,
хтось дав «початок руху». Цей початок руху дав Бог.

3) На основі випадковості всіх конечних речей світу. Це означає, що за
випадковістю стоїть необхідна істота. Цією необхідною істотою є Бог.
4) На основі недосконалості творінь людини робиться висновок, що є щось

найдосконаліше, і цим найдосконалішим є Бог.
5) На основі доцільності і того порядку, котрий існує у Всесвіті. Ця існуюча
доцільність лише підтверджує, що її може створити лише Бог.
Таким чином, епоха Середньовіччя підходила до завершення. Наукове знання

все більш віддалялося від релігійного віровчення. На зміну релігійній вірі
повільно приходить культ людини та її розуму.

3. Антропоцентризм епохи Відродження

Для багатьох країн Західної Європи XV століття було переломним у їх

розвитку. Наступала нова епоха – епоха краху феодальної системи і виникнення
буржуазних суспільних відносин, котрі руйнували феодальну замкненість
господарських стосунків, їхню обмеженість і вимагали простору для подальшого

розвитку продуктивних сил. Авторитет церкви поступово почав падати. Це дало
змогу по-новому подивитися на грецьку стародавність, відродити те, що було

38