Page 131 - 4295

3. Скептицизм (грец. skeptikos – недовірливий, той, хто досліджує) –
філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання
об'єктивного світу.

2. Філософське розуміння істини. Поняття практики.

Результатом пізнання, його найважливішим здобутком є досягнення істини.
Істина – адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт
таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта. Інакше кажучи, істина –
це правильне відображення дійсності. Першою і вихідною ознакою істини, яка

означає, що істина зумовлена в кінцевому підсумку реальною дійсністю,
практикою і незалежністю змісту істинного знання від окремих людей є її

об'єктивність.У цій тезі увага наголошується на незалежності від суб'єкта саме
змісту істини. Водночас положення про об'єктивність істини не означає, що вона є
елементом об'єктивного світу. Будучи результатом суб'єктивної діяльності
людини, істина в той же час у своєму змісті відтворює дійсність, а отже, не

залежить від суб'єкта. Наприклад, І. Ньютон відкрив основні закони класичної
фізики, закон всесвітнього тяжіння у XVII ст., хоча дані закони діяли, проте лише
Ньютону вдалося їх відкрити, з'ясувати їхню сутність, завдяки своїй

обдарованості, талановитості.
Пізнання людиною абсолютної істини «в цілому» – суперечливий процес.
Таку істину людина пізнає не відразу, не цілком, а поступово, частинами. На

цьому шляху існують не лише елементи абсолютного знання, а й помилки,
заблудження, відносна істина.
Відносна істина – це неповне, незавершене, неостаточне знання, котре в

процесі пізнання уточнюється, поглиблюється. Воно визначається рівнем
розвитку науки в даний період. Скажімо, наші знання про Космос, про фізичні
процеси, про людину, суспільство та ін.
Істина завжди конкретна. Це один з основних принципів діалектичного

підходу до пізнання, який передбачає точне урахування всіх умов (у соціальному
пізнанні – конкретно-історичних умов), в яких перебуває об'єкт пізнання. Отже,

абстрактної істини немає, істина завжди конкретна. Вимога конкретності істини
означає, що об'єкт пізнання слід розглядати в тих умовах місця та часу, у тих
зв'язках та відношеннях, у яких він виник, існує і розвивається.
Незнання або ігнорування цих меж перетворює наші знання з істини на

заблудження (хибу, оману). Заблудження – це неправильне, викривлене, ілюзорне
відображення дійсності; це невідповідність нашого знання сутності речі,
недостовірність суб'єктивного знання про предмет його об'єктивному змісту.

Наприклад, у процесі пізнання можливе перебільшення моменту відносності
істини, твердження про те, що всі істини відносні, що в процесі пізнання ми не

131