Page 132 - 4295

зможемо досягнути ніякого абсолютного знання, його елементів, частинок тощо.
Таке перебільшення моменту відносності істини характерне для релятивізму (від
лат. – відносний). Протилежний цьому напрямок у філософії має назву

догматизму (від грец. – думка, положення). Догма – це поняття, ідея, вчення,
котре вважається істинним за будь-яких умов. Заблудженняслід відрізняти від
неправди – навмисного спотворення істини в корисливих цілях, і пов'язаної з цим

передачі свідомо неправильного знання, так званих софізмів.
Основна проблема теорії істини полягає у встановленні відповідності між
отриманими знаннями та реальними об’єктами, які постійно розвиваються.
Важливим аспектом цієї проблематики є критерій істини(мірила достовірності

людських знань, їхньої відповідності об'єктивній дійсності). Питання про
критерій істини по-різному вирішувалося в історії філософської думки. Одні

філософи оголошували критерієм істини ясність думки (Р.Декарт), другі –
чуттєвість, безпосереднє сприйняття того чи іншого положення речей
(Л.Фейєрбах), треті – загальнозначущість (О. Богданов), четверті – корисність
(Дж.Дьюї).

Основним критерієм істинності є практика. Проте практику не можна вважати
єдино можливим критерієм істини. Таким критерієм на певних станах пізнання
може виступати і виступає відповідність наших знань законам логіки (так званий

логічний критерій), частково інтуїція (інтуїтивне почуття достовірності) та інші
чинники. Однак найбільш надійним, основним і ведучим критерієм істини була і
залишається практика.

Практика (від грец. – діяння, активність) – це цілеспрямована предметна
діяльність людей метою, якої є перетворення дійсності. У широкому розумінні
практика розглядається як цілісна система діяльності людини, досвід всього

людства.
Людська практика складна за своєю структурою. До неї входять ряд елементів,
які свідчать про це. Основним елементом практики є праця як доцільна діяльність
людини з перетворення природи, пристосування її речей до своїх потреб; предмет

пізнання – речі, явища, процеси, їх сторони, властивості, відношення, котрі
входять у процес пізнавальної діяльності людини; мета – ідеальне передбачення

результату пізнання, на досягнення якого спрямовані пізнавальні дії; мотив –
усвідомлене спонукання, вольова дія, що спрямована на пізнання того чи іншого
його об'єкта, основа потреби; потреба – необхідність, що спонукає суб'єкт
пізнання до активних дій щодо реалізації цієї необхідності; засоби пізнання –

сукупність прийомів абстрактно-логічного мислення людини, котре здійснюється
в різноманітних формах і методах (поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях,
теоріях, індукції, дедукції, ідеалізації, формалізації та ін.), і технічного оснащення

процесу пізнання (приладів, матеріалів, устаткування для здійснення

132