Page 133 - 4295
P. 133

експериментальної діяльності); і, нарешті, результат пізнання – сума знань, котрі
            людина отримала в процесі пізнання.
                 Основні функціїпрактики пізнання проявляються:

                 1.  Практика  є  джерелом  пізнання  тому,  що  всі  наші  знання  зумовлені
            передусім її потребами.
                 2.  Практика є основою пізнання і його рушійною силою. Вона пронизує всі

            сторони, моменти, форми, ступені пізнання від його початку і до його кінця.
                 3. Практика  є  кінцевою  метою  пізнання,  оскільки  останнє  здійснюється  не
            заради простої допитливості. Всі наші знання розраховані врешті-решт на те, щоб
            повернутися знову в практику й активно впливати на її розвиток.

                 4. Практика  є  вирішальним  критерієм  істини,  тобто  дозволяє  відокремити
            істинні знання від хиби.


                               3. Методологія наукового пізнання. Основні форми.

                 Наукове  пізнання  відрізняється  від  будь-яких  видів  пізнання  використанням

            спеціально  розроблених  методів.  Метод  –  це  спосіб  побудови  і  обгрунтування
            системи філософського  і наукового знання, це шлях дослідження  і практичного
            перетворення  дійсності,  це  система  правил,  принципів  і  прийомів  підходу  до

            вивчення явищ і закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення або
            практичної перетворювальної діяльності людини.
                 Методологія  –  система  принципів  і  способів  організації  і  побудови

            теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.
                 Наукове знання і сам процес його одержання характеризуються системністю і
            структурованістю.  Насамперед  у  структурі  наукового  знання  виділяються

            емпіричний  і  теоретичний  рівні,  а  сукупність  тих  дослідницьких  процедур,  які
            ведуть  до  досягнення  знання  на  цих  двох  рівнях,  відповідно  поділяється  на
            емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження.
                 Ці етапи і рівні в науковому дослідженні відрізняються за певними засадами.

            По-перше, вони відрізняються за гносеологічною спрямованістю (на емпіричному
            рівні  –  на  вивчення  явищ  і  поверхневих  зв'язків  між  ними,  без  заглиблення  у

            суттєві  відношення,  а  на  теоретичному  рівні  -  на  розкриття  причин  і  суттєвих
            зв'язків  між  явищами).  Головним  пізнавальним  завданням  емпіричного  етапу  є
            описування явищ, а теоретичного - їх пояснення.
                 Емпіричний  і  теоретичний  рівні  відрізняються  за  характером  наукових

            результатів. Основною формою знання, одержаного на емпіричному рівні, є факт і
            сукупність  емпіричних  узагальнень.  На  теоретичному  рівні  знання  фіксується  у
            формі  законів,  принципів  і  теорій.  Відповідно  відрізняються  і  методи,  що

            використовуються  при  одержанні  цих  типів  знання.  На  емпіричному  етапі
            пізнання  використовують  спостереження,  експеримент,  індукцію,  а  на

                                                                                                            133
   128   129   130   131   132   133   134   135   136   137   138