Page 17 - 4175

збори” (1662), “Політична арифметика” (1683). У “Трактаті про податки і збори” –
практичному творі про методи забезпечення зростання доходів держави – він виклав
основи класичної теорії. Петті вважав, що в економіці діють природні закони, а
встановлювані державою “громадянські закони” повинні узгоджуватись з ними.
Основою багатства нації він вважав матеріальне виробництво, а його джерелом –
працю. Тому Петті вважають “батьком” теорії трудової вартості. Вартість
(“природна ціна”) визначається затратами праці й залежить від її продуктивності в
різних галузях. Проте оскільки в обміні товари прирівнюються до певної кількості
грошей, вартість у Петті визначається лише працею, затраченою на видобуток
золота і срібла. На відміну від “природної ціни”, “політична ціна” (ринкова ціна)
визначається не лише затратами праці, але й попитом та пропонуванням товарів,
наявністю замінників, новизною товару. Він дає поняття диференційної ренти як
продукту праці, розрізняє її за родючістю та розташуванням, визначає ціну землі як
капіталізовану ренту. Позичковий процент розглядається ним як “грошова рента”.
Заробітну плату він розглядає як ціну праці, – величину об’єктивно обумовлену
вартістю засобів існування. Петті робить спробу обчислення національного
багатства і національного доходу Англії, започатковує принципи системи
національного рахівництва.
Буагільбер П'єр (1646–1714) – французький економіст, засновник класичної
школи у Франції. Основні праці – “Докладний опис становища Франції” (1699),
“Міркування про природу багатства, грошей та податків” (1707). Буагільбер
виступив із критикою політики меркантилізму, яка розорила селянство –
“годувальників нації”. Джерелом багатства він вважав не обіг, а виробництво,
зокрема сільськогосподарське. Він розрізняє ринкову ціну та “істинну“ або
“справедливу” ціну – вартість. “Істинна” вартість одного товару визначається іншим
товаром, на який витрачено стільки ж часу. Участь в обміні грошей лише порушує
природну рівновагу товарного обміну.

3.3 Фізіократи (від грецьк. “physis” – природа, “kratos” – влада) – французька
школа політичної економії другої половини XVIІІ ст., що виникла як реакція на
меркантилістську політику Людовіка ХІV, внаслідок якої розвиток мануфактур
супроводжувався занепадом сільського господарства. На відміну від меркантилістів,
фізіократи джерело багатства вбачали не в обміні товарів, а в їх виробництві, хоча й
обмежували останнє лише сферою сільського господарства, а всі інші його сфери
оголосили непродуктивними. Вони заперечили меркантилістське сприйняття обміну
як нееквівалентного і вважали, що товари вступають в обмін із заданими цінами, а
сам обмін є обміном еквівалентів. Фізіократи створили вчення про чистий продукт,
дали поняття економічного кругообігу і відтворення, капіталу, витрат виробництва.
Оригінальність вчення фізіократів відрізняє їх від економістів класичної школи,
проте часто фізіократів відносять до французької класичної політичної економії.
Кантильон Річард (1680-1734) – англійський економіст, купець і банкір, який
багато років жив і працював у Франції. Автор праці “Дослід про природу торгівлі”

16