Page 11 - 4175

тогочасних філософських та політичних учень, основними з яких були
конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм (IV-III ст. до н. е.). Конфуціанство,
перетворившись на державну ідеологію, чинило вплив на соціально-економічний та
політичний розвиток Китаю протягом майже двох тисячоліть. Конфуцій (Кун-цзи,
551–479 рр. до н. е. ) запропонував програму морального вдосконалення людини як
запоруки забезпечення стабільності соціально-економічного устрою країни. Він
розглядав державу як велику родину, а її правителя – як батька народу, який повинен
прагнути зробити своїх дітей багатими і щасливими. Для цього потрібно забезпечити
більш рівномірний розподіл доходів, зменшити податки і залучати народ до
громадських робіт так, щоб не завдати шкоди землеробству. Конфуцій вважав, що
праця примножує багатство, отже, є його джерелом. Він виділяє такі природно-
виправдані форми власності: велика спільність (колективна власність селянських
общин) та особисте володіння родової аристократії.
Представники легізму – альтернативної течії суспільної думки – вважали, що
державне управління повинно ґрунтуватись не на моральних засадах, а на
досконалому законодавстві й обґрунтовували необхідність реформування економіки.
Представники моїзму проповідували природну рівність людей, заперечували
привілеї знаті, обґрунтовували необхідність розвитку виробництва. Ідеологи
даосизму створили одну з перших в історії людства соціальних утопій.
Особливе місце в історії старокитайської економічної та управлінської думки
займає колективний трактат “Гуань-цзи” (ІV –ІІІ ст. до н.е.) – близько 500 праць
кількох тисяч вчених, які працювали в своєрідній академії – “Палаці наук біля
Західних воріт”. Програма державного регулювання економіки, викладена у трактаті,
передбачала: захист національної економіки від стихії ринку шляхом державного
регулювання цін; стабілізацію економіки шляхом прискореного розвитку
землеробства й створення державних запасів зерна; проведення оцінки земель і
впровадження гнучкого земельного податку; заборона відривати селян від праці на
землі; формування державних фінансів без введення прямих податків; контроль за
грошовою емісією з метою забезпечення високої купівельної спроможності грошової
одиниці.

2.2 У становленні і розвитку економічної науки загалом та управлінської
зокрема важливу роль відіграли античні мислителі. Еконмічну та управлінську думку
Стародавньої Греції класичного періоду пов’язують з класичним рабством. У працях
Ксенофонта, Аристотеля, Платона були здійснені перші спроби теоретичного
осмислення економічного устрою сучасного їм суспільства. Давньогрецька
концепція економіки полягала в адміністративному мистецтві управління
домогосподарством, вона сформувала уявлення про ефективне управління ресурсами
для досягнення головної мети – задоволення потреб.
Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.). Економічні погляди викладені у ряді праць –
“Про доходи Афін”, “Про господарство”, “Економікос”. Завдяки назві останньої в
науковий оборот був введений термін "економіка" (“ойкос” – домогосподарство,

10