Page 8 - 4175

Складність явищ і процесів, які вивчаються в управлінні, передбачає
використання не одного, а сукупності підходів і методів.
У процесі наукового дослідження проблем управління широко використовують:
 фотохронометражні спостереження;
 методи соціальної психології;
 методи спостереження та експерименту;
 метод опитування (анкетування, тестування).
В основі вивчення менеджменту лежать аналітичний, синтетичний і
міждисциплінарний методи аналізу.
Внесок науки в менеджмент оцінюється насамперед новизною ідей, їхнім
впливом на наступний розвиток. Такий аналітичний аналіз доповнюється
дослідженням тенденцій, рухів, навколишніх сил, що впливають на індивіда й у
сукупності, у синтезі, у кінцевому підсумку, визначають рішення, яке він приймає з
питань менеджменту. Що стосується міждисциплінарності, то управлінська думка
плідно розвивається і вивчається лише на основі економічної історії, соціологи,
психології, соціальної історії, політичної науки, антропології.

1.3 У науковій літературі описано багато шкіл (концепцій) менеджменту, а
також підходів до його дослідження, які відіграли велику роль у розвитку теорії і
практики управління.
Кожна школа — це сукупність концепцій щодо розуміння сутності, принципів,
функцій і методів менеджменту як організації управління і як процесу прийняття
управлінських рішень на основі цілі, програми дій, інформації тощо. Саме в цьому
полягають їхня спільність, відмінність і водночас історична значущість для розвитку
теорії і практики менеджменту.
1. Школа наукового управління (1885—1920). Основні представники:
Фредерік Уінслоу Тейлор, Френк і Ліліан Гілбрет. Вивчали управління виробництва
на низовому рівні, а не в цілому. Школа наукового управління розробила принципи і
методи організації праці, що завжди сприятимуть підвищенню продуктивності праці
й ефективності роботи підприємства.
2. Адміністративна школа в управлінні (1920—1950). Основні представники:
Анрі Файоль, Лінделл Урвік, Джеймс Муні. Досліджували управління стосовно всієї
організації, а не окремої її частини. Адміністративна школа відома в історії
менеджменту розробкою принципів і функцій управління як універсального процесу.
Вони і сьогодні залишаються необхідними умовами, без дотримання яких ефективне
управління організацією неможливе.
Через теоретичну близькість і величезну значущість ці дві школи в західній
літературі не без підстав часом об'єднуються в одну — класичну.
3. Школа людських відносин (1930-—1950). Основні представники: Мері
Паркер Фоллет і Елтон Мейо. У 1950-х роках трансформувалася в школу
поведінкових наук (Дуглас Макгрегор, Герберт Саймон, Девід Макклелланд та ін.).
Внесок школи людських відносин у теорію менеджменту пов'язаний із розробленням

7