Page 10 - 4175

До найдавніших джерел економічної думки належать писемні пам’ятки
Стародавнього Єгипту: “Повчання гераклеопольського царя своєму синові
Мерікара” (ХХІІ ст. до н. е.), “Проречення Іпусера “ (ХVІІІ ст. до н. е.),
“Пророцтво Нефертіті”, “Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”
(ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е), „Папірус Вільруба” (ХІІ ст.. до н.е.). Вони дають уявлення
про економічні і політичні функції фараона – глави держави та вищих чиновників;
про власність, рабство, товарно-грошові відносини у стародавніх єгиптян. У них
знайшли відображення питання організації праці ремісників і землеробів,
рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування чиновницького
апарату. Зокрема у “Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікару”
йшлося про „правила мистецтва державного керівництва і господарювання”. У
“Прореченні Іпусера “ присутня критика росту масштабів боргового рабства і
лихварства, завдяки чому „простолюдини могли стати багатими”. „Папірус
Вільруба” –це відображення результатів огляду і виміру державних земель у
середньому Єгипті.
Писемною пам’яткою Вавілонського царства є “Закони царя Хаммурапі”
(ХVІІІ ст. до н.е.), спрямовані на зміцнення економічної влади держави, захист
приватної власності, забезпечення податкових надходжень до державної скарбниці,
визначення відповідальності для порушників, обмеження свавілля лихварів і
боргового рабства. Хаммурапі першим із правителів стародавнього світу зрівняв
силу царя із силою закону і визна за підлеглими право самостійно турбуватися про
своє життя. В законах влада мала більше перейматись проблемами не селянина чи
простолюдина, а близьких до царя осіб. Хаммурапі почав стягувати податки сріблом.
Отже, закони Хаммурапі про розвиненість економічних відносин і відповідно
економічного мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і
явищ господарської дійсності.
Писемними джерелами Стародавньої Індії є переважно релігійні трактати, в
яких економічні проблеми розглядаються лише у контексті певних нагальних
соціальних та політичних завдань. Найважливішим з них вважається
“Артхашастра” – вчення про доходи (ІV ст. до н.е.). Це трактат про мистецтво
державного управління. Головною метою економічної діяльності держави
вважається поповнення скарбниці. Основними джерелами доходів названі прибутки
від державних (царевих) підприємств, а також податки, мито та штрафи, що
стягувалися з населення. До економічних функцій держави віднесені: заселення та
облаштування нових земель; надання земельних ділянок за умов сплати податків;
будівництво іригаційних споруд; виділення коштів на розвиток торгівлі та
ремісництва; фінансування громадських робіт. У трактаті висловлені міркування
щодо необхідності досягнення “активного” державного бюджету шляхом скорочення
видатків і збільшення доходів, суворого обліку розподілу державних доходів і
видатків у спеціальних книгах. Аналогічні ідеї з’являться в Європі лише дві тисячі
років по тому.
Економічна думка Стародавнього Китаю розвивається як складова

9