Page 61 - 4163

додаткового продукту. Ця різниця і створює для підприємства можливість перекривати затрати
й одержувати прибуток.
Реалізація такої можливості вимагає від виробників зіставлення власних затрат із
затратами суспільства. Таке зіставлення зумовлене економічною відокремленістю виробників.
Як автономні виробничі одиниці підприємства відтворюються за рахунок коштів, виручених від
реалізації виробленої продукції. Тому вони повинні обліковувати власні затрати, не допускати
перевищення суспільне нормального рівня.
Облік підприємствами власних затрат, наступне їх зіставлення із затратами суспільства
вимагають розв'язання проблеми зіставлюваності затрат. Справа в тому, що у натуральній формі
затрати виробництва формуються з різних незіставлюваних видів затрат. Так затрати меблевої
фабрики на виготовлення, наприклад, крісла включають затрати деревини, лаку, тканини,
енергоносіїв, робочої сили тонн). Скласти такі затрати і визначити індивідуальні затрати
фабрики на виготовлення крісла неможливо. Неможливим стає і порівняння із суспільними
затратами, які виступають у вартісній формі.
Для зіставлення затрат потрібно різні види затрат підприємства і затрати суспільства,
образно кажучи, привести до спільного знаменника, тобто зробити зіставлюваними. Для цього
затрати підприємства повинні одержати вартісну (грошову) оцінку. Затрати підприємства у
грошовій формі називають собівартістю продукції.
Залежно від функціонального призначення собівартість у господарській практиці
поділяється на розрахункову, фабричну, виробничу, комерційну.
Розрахункова собівартість відображає затрати, що очікуються у періоді, на який
розробляється виробнича програма. При визначенні такої собівартості виходять з існуючого на
час розрахунку рівня затрат і передбачених у програмі заходів щодо організаційно-технічного
вдосконалення виробництва.
Фактична собівартість відображає дійсний рівень, затрат, що склався за підсумковий
період. Цей вид собівартості включає затрати, джерелом яких виступає додатковий продукт
(штрафи, пеня, неустойки, збитки від стихійного лиха або скасування замовлень тощо) і
використовується для пошуку шляхів зниження собівартості.
Виробнича собівартість складається із затрат на виготовлення товару і затрат на оплату
праці управлінського та допоміжного персоналу, утримання офісів та ін.
Комерційна собівартість включає виробничу собівартість і затрати, пов'язані з
реалізацією товару.
Перелічені види собівартості на різних підприємствах, які виготовлять однотипний товар, є
різними. У цьому зв'язку «виділяють собівартість індивідуальну та суспільну.
Індивідуальна собівартість несе інформацію про умови виробництва, що склались у
кожного конкретного товаровиробника. Індивідуальна собівартість – один із основних якісних
показників у господарській діяльності, який відображає рівень ресурсного потенціалу та
ефективність його використання на підприємстві. Суспільна собівартість є похідною від
індивідуальної. Це узагальнена, усереднена (середня зважена) індивідуальна собівартість для
даного виробу на різних підприємствах, яка визнана споживачами на ринку (суспільством) як
прийнятна для них. Суспільна собівартість становить основу ринкової ціни товару.
Структура собівартості. Собівартість має досить складну внутрішню будову, або
структуру. Розмежування різних елементів собівартості дає змогу здійснювати їх облік і на цій
основі визначати загальний обсяг затрат, виявляти закономірності та тенденції їх динаміки, а з
цим і шляхи зниження.
Структуру собівартості звичайно розглядають у двох площинах: за елементами затрат та за
статтями калькуляції, під якою розуміють обчислення собівартості одиниці продукції. Наводимо
основні складові собівартості продукції при її формуванні за різними ознаками.
За елементами затрат: сировина і основні матеріали; допоміжні матеріали, паливо,
електроенергія, амортизація основних фондів; Заробітна плата (основна і додаткова), спеціальне
страхування, інші затрати

61