Page 63 - 4163

пропозиції. Можливі й інші випадки, коли єдиним надійним способом стабілізації економічного
та фінансового стану підприємства буде зниження собівартості продукції.
Товаровиробник повинен прагнути до скорочення собівартості постійно, а не лише тоді,
коли потрапляє у складне фінансово-економічне становище. Низька індивідуальна собівартість
забезпечуватиме йому додатковий прибуток. І розміри такого прибутку будуть тим більшими,
чим меншою буде індивідуальна собівартість порівняно із суспільною. Джерелом додаткового
прибутку виступатиме частина вартості, яку не зможуть реалізувати товаровиробники, що
перевищили суспільне допустимий рівень, врахований ринковою ціною. Ціна «зріже»
перевитрати й одночасно додасть до індивідуальних затрат, які не досягають суспільного рівня.
Ринок, віддаючи більше грошей покупців виробникам, які ефективніше господарюють, ніби
виносить їм матеріальну подяку від суспільства за низьку собівартість.
У зниженні собівартості суспільство зацікавлене не менше, ніж виробники. Адже низька
собівартість означає, по-перше, що виробництво функціонує ефективно і завжди обмежені
ресурси суспільства, у тому числі природні, використовуються раціонально. По-друге,
вивільнені завдяки їх раціональному використанню ресурси підуть на покриття нестачі
існуючих або створення нових життєвих благ. По-третє, зниження індивідуальної собівартості
більшістю виробників створює передумови для зниження цін на товари. Отже, для суспільства
зниження собівартості при відсутності монополізації виробництва означає підвищення його
добробуту. Зниження собівартості виробництва передбачає скорочення затрат на кожний
елемент її структури.
Стимулювання активності, підприємництва, ощадливості тісно пов'язане з ціноутворенням.
Розуміння суті ціни, механізму її утворення має особливо важливе значення для розуміння
багатьох процесів господарського життя суспільства, вибору товаровиробником правильної
тактики поведінки у різних економічних ситуаціях.
У спеціальній літературі ціна визначається як грошовий вираз вартості товару. Це означає,
що ціна є об'єктивною економічною категорією, що вона виражає вартість товару у грошах, а
тому повинна змінюватися відповідно до зміни вартості, але при цьому залежить і від
купівельної спроможності грошової одиниці.
За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише
суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:
Ц  C  V  p,
в
де Цв – ціна виробництва, с- постійний капітал, v – змінний капітал, р – прибуток.
Загалом у процесі міжгалузевого переливу капіталу різниця у галузевих нормах прибутку,
що виникають внаслідок відмінностей в органічній будові капіталу, значно згладжується
шляхом відхилень цін від вартості. Середня норма прибутку, що утворюється при цьому,
додається до витрат виробництва у різних галузях і точніше визначається за формулою:
Ц  C  V  ' p ,
в
де р? – середня норма прибутку, с+ v – авансований капітал.
Якщо за простого товарного виробництва ціни визначались лише законом вартості, то за
капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються ще й дією законів
додаткової вартості, попиту і пропозиції. Тому найпростіше визначення ціни за нових
історичних умов таке: ціна – це грошове вираження ціни виробництва, взаємодії законів
вартості, додаткової вартості та закону попиту і пропозиції.
З виникненням монополій, групових монополій (олігополій) процес ціноутворення значно
ускладнюється, виникають монопольно високі ціни та монопольно низькі ціни. Внаслідок цього
ціна виробництва перетворюється на монопольну ціну виробництва, яка виражається формулою:
M  C  V  p  ' p ,
де М – монопольна ціна виробництва, С – постійний капітал, V – змінний капітал, р –
середній прибуток, p? – монопольно високий прибуток.

63