Page 76 - 4140

5 Стан корпоративного управління в НАК "Нафтогаз
України"

Питання корпоративного управління має сенс у компаніях із
розділеними власністю та менеджментом, а також із кількома
власниками, коли виникає так звана агентська проблема. Її сутність
полягає в тому, що менеджер, якому делеговано завдання із
щоденного управління, має більше інформації про стан компанії та
її перспективи, ніж окремий власник, який це завдання делегував.
Відповідно, менеджер може вдаватися до дій, які не є
оптимальними для компанії, але відповідають його особистим
інтересам. Зокрема, менеджер може витрачати ресурс компанії на
цілі, які не сприяють її прибутковості (наприклад, вибираючи
низькодохідні інвестиційні проекти), або навіть елементарно
розбазарювати її активи (наприклад, продаючи активи
підконтрольним йому компаніям). Саме у цьому й полягає зв’язок
між якістю корпоративного управління та економічними
результатами компанії.
Тому завдання корпоративного управління – вирівняти
інтереси менеджера та власника. Теорії управління та фінансів вже
давно сформулювали чимало рекомендацій у цій площині. А після
хвилі злиттів/поглинань у 80-х роках минулого століття у США та
низки гучних скандалів, пов’язаних із банкрутством великих
компаній у всьому світі (Enron, Parmalat), спільнота виробила
практичні рекомендації та стандарти корпоративного управління.
Вирівнювання інтересів відбувається через створення
"правильних" стимулів (наприклад, адекватна оплата праці плюс
участь у прибутку) та запровадження інструментів контролю та
дисципліни менеджменту власниками.
Не треба перебільшувати значення першого з цих елементів,
оскільки менеджмент може маніпулювати бухгалтерськими даними,
а відповідно, й сумами власної винагороди. Це, власне, й показала
світова практика останніх років. Тому адекватні стимули, як
правило, є дієвими лише у комбінації з другим елементом –
інструментами контролю.
Практичні ж рекомендації зводяться до аналізу стану
корпоративного управління за його компонентами, які включають

74