Page 29 - 346_

Гегель розрізняв героїчну особистість і героїчну епоху,
що дало йому змогу значно ширше поглянути на умови
виникнення героїчного. За Гегелем, героїчна епоха Давньої
Греції характеризується субстанційним зв’язком особистості і
суспільства, приватного і суспільного. У цей період індивід не
був обособленим, замкнутим в собі, а відчував себе лише у
зв’язку зі своєю сім’єю, своїм родом, тому герой здобував
максимум самостійності, його індивідуальність була для самої
себе законом, не підпорядковувалась ніяким самостійно
існуючим законам і суду. Тобто загальнодержавні і суспільні
завдання людина виконувала як свої особисті.
Зовсім по-іншому тлумачила героїзм естетика
романтизму. Орієнтувалась вона на самостійну
індивідуальність. Романтики висунули ірраціоналістичну
концепцію героїзму, згідно з якою героїчне є проявом
надособистісного начала, яке визначається історією і зв’язує
минуле з вічним.
Особистість сама по собі, поза вчинками, поза реальними
діями морально оціненою бути не може. Вона є великою,
героїчною, піднесеною лише завдяки своїм вчинкам. Тобто
вчинок оцінюється як героїчний не тому, що він звершений
видатною, морально досконалою людиною, а навпаки,
особистість є великою, визначною, героїчною завдяки тому,
що здатна і звершила якийсь особливий вчинок. Але оцінка
змісту героїчного вчинку мусить будуватися з урахуванням
навколишніх обставин, конкретних історичних умов, у яких
діяла особа.
Критичний підхід до феномена героїзму обґрунтував
відомий американський соціолог Даніель Бурстин. Вчений
вважає, що сьогодні герой зникає із суспільного життя, він
перетворюється на знаменитість, що є антиподом героя. Якщо
герой створювався за допомогою фольклору, історичних
текстів, святих переказів, то знаменитість – за допомогою
пліток, громадської думки, журналістів, газет, кіно і
телебачення. Плин часу, який творив героїв, руйнується
знаменитостями.

27