Page 25 - 346_

Гегель одразу ж застеріг, що прекрасне в природі не є
предметом естетики. Предметом естетики є тільки художньо
прекрасне, „тому що краса мистецтва є красою народженою і
відродженою на ґрунті духу, і наскільки дух і твір його вищі
за природу та її явища, настільки ж прекрасне в мистецтві
вище за природну красу”. Гегель вважав, що наші уявлення
про прекрасне соціально обумовлені.
Концепція Гегеля активно вплинула на розвиток світової
естетичної науки. Звичайно, сприймалася вона по-різному,
проте причетних до порушених ним проблем вона не
залишала байдужими.
Подальший розвиток філософії довів, що ідея поняття
прекрасного є соціальним, життєвим людським змістом, який
є надбанням суспільної практики, і відповідно вказав на
джерело краси – людську працю. Це зовсім не означає, що
прекрасне не існує об’єктивно. Навпаки, чим вищий рівень
суспільної практики, тим ширшим і повнішим є наше
уявлення про прекрасне.
Оцінка ж прекрасного залежить від смаку та ідеалу
особистості, через призму яких із світу людської культури
вона робить відбір естетичних цінностей. Отже, прекрасне як
естетична категорія характеризує явища з точки зору їхньої
ціннісної естетичної довершеності.
Потворне (як і прекрасне) є однією з основних
естетичних категорій, що з найдавніших часів привертала
увагу філософів і теоретиків мистецтва. В історії естетики це
поняття найчастіше згадується як антипод прекрасного, хоч і
має, як і прекрасне, свої історичні модифікації.
В античну епоху поняття потворного виступало
здебільшого як просте заперечення краси, як щось
протилежне і супротивне їй. Тому історія ідей про потворне
збігається по суті з історією вчень про прекрасне. Однак
виникали тоді і досить глибокі та оригінальні ідеї щодо
естетичної цінності потворного. Повне розведення
некрасивого, виродливого та потворного як естетичного,
художньо опрацьованого ми знаходимо спочатку в Сократа, а
потім у Аристотеля.
В середньовіччі поняття потворного тлумачилось як
естетична категорія, протилежна прекрасному (за аналогією
23