Page 57 - 2575

порівнянні з довоєнним рівнем на 25%. Усе це вимагало проведення в 1923 р. грошової реформи,
яка б стабілізувала марку.
Попри важке економічне становище, Німеччина була змушена розраховуватися по
репараціях. У 1919-1923 рр. було виплачено в перерахунку на золото 8 млрд марок.
Крім того, становище ускладнилося тим, що в лютому 1923 р франко-бельгійські війська
окупували Рурську область, у результаті чого Німеччина втратила 88% видобутку вугілля, 70%
виплавки чавуну, 40 % виплавки сталі.
План Дауеса. Новий репараційний план для Німеччини був розробленний міжнародним
комітетом експертів під головуванням Чарльза Г.Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на
Лондонській конференції представниками країн-переможниць у Першій світові війні і прийнятий
Німеччиною.
Основна мета плану — відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення ви-
плат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у
сумі 200 млн дол., в т.ч. 100 млн дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова,
піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції
та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть свою заборгованість США. План Дауеса, між іншим,
передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинні спрямовуватися в СРСР,
щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР
повинен був постачати сировину у Німеччину.
З 1924 р. починається стабілізація економіки Німеччини Вирішальну роль у цьому зіграли
мільярдні позики, надані Сполученими Штатами Америки й Англією. Загальна сума іноземних
інвестицій у 1924-1929 рр. досягла 21 млрд золотих марок, що в 2 рази перевищувало суму
репарацій. 70% позик надійшло зі США. Кредити складали приблизно 2/3 основного капіталу
німецької промисловості, причому довгострокові кредити, отримані німецькими монополіями,
склали 12 млрд марок. Деякі позики надавалися на 20-30 років і використовувалися на
модернізацію. Сам уряд відразу ж одержав позику в 800 млн марок.
У 1928 р. на 8% був перевершений довоєнний обсяг промислового виробництва. Прискоре-
ними темпами розвивалася важка промисловість: видобуток кам'яного вугілля зріс більш ніж на
1/3, бурого вугілля — майже на 3/4, виплавка чавуна — приблизно на 1/2, виплавка сталі — більш
ніж на 1/3. Великих успіхів досягли машинобудування, електротехнічна і хімічна промисловість.
Було освоєне виробництво синтетичного бензину і штучного шовку. За загальним обсягом проми-
слового ішробництва Німеччина вийшла на друге місце у світі після США.
План Дауеса, що діяв до 1929 року, відрегулював репараційні платежі та сприяв ввозу
іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином амери-
канських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд марок, а загальна сума німецьких
репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли
відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка
Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.
Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від
позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.
Врегулювання проблеми репарацій в рамках плану Дауеса (1924 р.) дозволило Німеччині
одержати необхідні інвестиції і на їхній основі модернізувати промисловість. До 1929 р. частка
Німеччини у світовому експорті зросла до 9,8%. Однак, зв'язана репараціями і відсотками по пози-
ках, німецька економіка була приречена на незначну частку нагромаджень. До кінця 20-х років
Німеччині вдавалося сполучати репарації, соціальні виплати і прийнятний рівень податків, однак
ця рівновага була нестійкою через відсутність фінансових резервів.
У червні 1929 року план Дауеса був замінений планом Юнга, за яким загальний обсяг
репарацій знижувався до 114 млрд. марок, термін виплати розтягувався на 37 років, а єдиними
джерелами платежів визначалися державний бюджет і прибутки залізниць.
Величезні капіталовкладення, висока господарська культура і національна самосвідомість
німецького народу сприяли стабілізації господарського життя країни. Було оновлено основний
капітал важкої промисловості, в яку вкладалося найбільше коштів.
Криза світового господарства (1929 – 1933 рр.) та шляхи виходу з неї. Сутність політики
«Нового курсу» Ф.Д.Рузвельта. До кінця 20-х років економічна система країн Заходу досягла та-
кого рівня складності, при якому механізмів ринкової саморегуляції («невидимої руки») стає недос-
татньо для підтримки стійкого економічного і соціального розвитку і потрібно втручання держави.
Відсутність же такого «керівного і направляючого» втручання веде до поглиблення кризи з. непере-
дбачува-ними соціальними наслідками.
До 1933 року промислове виробництво скоротилося у США, в порівнянні з 1929 роком, на
46%, валовий продукт скоротився на 34%, виробництво зменшилось на 76% (у чотири рази), із 280
доменних печей працювало всього 44 (15%), виробництво автомобілів знизилося на 81% (у п'ять
разів), збір пшениці знизився на 36%, кукурудзи — на 45%.
Збанкрутувало шість тисяч банків (майже чверть їхньої загальної кількості), 135 тисяч фірм,
один мільйон фермерських господарств (15% їхньої загальної кількості).

55