Page 36 - 2575

Сея й теорію утримання Сеніора, він вважав, що власники виробничих ресурсів, поступаючись
ними заради виробництва, надають послугу іншим особам й позбавляють зиску себе. Тому така
послуга повинна отримати відповідну винагороду у вигляді прибутку, орендної плати, ренти, про-
центу та ін.
Бастіа заперечив висновок Рікардо про обернену пропорційність у зміні прибутку та заробіт-
ної плати. Він доводить наявність абсолютного й відносного зростання частки заробітної плати зі
зростанням капіталу та відносного зниження частки прибутку за абсолютного його збільшення. На
підставі цих висновків Бастіа обґрунтував тезу про гармонію приватних та суспільних інтересів,
особисту відповідальність кожного за результати своєї праці та необмежену конкуренцію як єди-
ний шлях до досягнення економічної гармонії в суспільстві. Ринкова економіка у Бастіа – це сус-
пільство, в якому економічні суб’єкти “надають один одному послуги і взаємну допомогу заради
загальної мети”.
Особливості розвитку ринкового господарства у Німеччині(середина XVI - середина XIX
ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях представників історичної школи та марксизму.
До початку XIX століття на німецьких землях існувало більше 300 дрібних держав. Продовжували
існувати феодальні звичаї, цехи, гільдії. Зберігалися внутрішні кордони і мита. Лише в 1807 році в
Пруссії було ліквідовано кріпосне право. У 1818 році Пруссія ліквідувала на своїй території митні
застави, а до 1833 року домоглася створення митної спілки з 18 держав із населенням 23 млн. чо-
ловік. У ході земельної реформи 1816-1821 року 60% орних земель виявилося в руках юнкерів
(поміщиків), 30% — у гросбауєрів (заможних селян, куркулів) і лише 10% у дрібних селянських
господарств. Об'єднання країни завершилося тільки в 1871 році. Формою правління залишилася нео-
бмежена монархія, що спиралася на юнкерів —- фахових військових і землевласників в одній особі.
З середини XIX століття почався великий промисловий підйом, і до моменту об'єднання німе-
цьких земель в імперію в 1871 році промислова відсталість була ліквідована.
На долю Німеччини вже припадало 13% світової промислової продукції. Обсяг грошового
обігу зріс із 6 млн. марок у 1850 році до 430 млн. у 1870-м. Обіг зовнішньої торгівлі за цей період
потроївся.
Перемога над Францією, захоплення Ельзаса і Лотарингії, багатих рогом і залізною рудою, а та-
кож контрибуція в 5 млрд. франків сприяли подальшому підйому країни. Населення в останню трети-
ну XIX століття зросло з 35 до 50 млн. чоловік, загальна чисельність промислових робітників виро-
сла в три рази.
Але внутрішній ринок залишався все ще недостатньо ємким, що штовхало німецьку промисло-
вість до експансії на міжнародні ринки. А спізніле об'єднання німецьких земель (разом з пізньою мо-
дернізацією промисловості) призвело до того, що Німеччина спізнилася до територіально-
економічного поділу світу між Великими державами.
Усе це (а також недостача стратегічної сировини (нафти, селітри, каучуку) і обмеженість тери-
торії при населенні, що стрімко зростає) вело Німеччину до спроби силової перебудови світового те-
риторіально-економічного порядку.
Якщо розвиток промисловості Німеччини йшов по уторованому Британією шляху індустріалізацп,
правда, з особливим завзятям на воєнну промисловість, то в сільському господарстві був «відкритий»
інший, відмінний від фермерського, шлях інтенсифікації, що одержав назву пруського або юнкерського.
Суть його полягала в тому, що значні маєтки перетворювали в «агрофабрики», на яких централізовано
впроваджуються новітні досягнення сільськогосподарської науки, у першу чергу агрохімії. Особливе за-
взяття також робиться на механізацію праці — застосування парових плугів, культиваторів, молота-
рок і т.п. Селяни при цьому переходять на положення фактично найманих сільгоспробітників.
До кінця епохи вільної конкуренції Німеччина вийшла на перше місце в Європі по збору картоплі
і буряків, виробництву цукру, крохмалю і спирту. Пануючі позиції юнкерства в державному апараті й
армії не тільки не були економічно підірвані, але напроти — навіть зміцнилися, що ще більш підси-
лило небезпеку виникнення війни в Європі.
Представники історичної школи:
Ліст Фрідріх (1789–1846) – німецький економіст. Основна праця – “Національна система
політичної економії” (1841). Ліст виклав основоположні принципи “національної економії”, за-
клав основи історичного методу економічного аналізу. Класичну політекономію вважав неприда-
тною для Німеччини. “Істинною політекономією” визнавав науку про політику, якої повинна до-
тримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою. Економіку розглядав як похідну від державної
політики, а приватні інтереси – як похідні від суспільних. До продуктивних сил суспільства відно-
сив різноманітні суспільні інститути: уряд, пресу, релігію, мораль, мистецтво. Ліст стверджував,
що господарство кожної країни повинно розвиватись за власними законами залежно від її історії,
традицій і правопорядку. Виступав проти концепції економічного лібералізму, за національний
державний протекціонізм як умову економічної могутності нації.
Рошер Вільгельм (1817–1894) – німецький економіст. Основна праця – “Нариси політичної
економії з точки зору історичного методу” (1843). Рошер став одним з фундаторів і лідером іс-
торичної школи. На основі історичного методу економічних досліджень він прагнув доповнити і
розвинути теорію класичної політичної економії. Досліджуючи історію становлення і розвитку
економічних процесів в Німеччині, Англії, Франції, генезис міжнародної торгівлі, грошового обі-
34