Page 10 - ИЗУЧЕНИЕ СТРЕССА В СПОРТЕ
P. 10

4

               міжособистісні  відносини  в  колективній  діяльності,  наприклад  у  спільній
               ігровій  (Ю.  Л.  Ханін,  1975);  порушення  функціональних  взаємин  усередині
               спортивного колективу (Ю. А. Коломейцев, 1975); твердий стиль керівництва
               спортсменів з боку тренера (Ю. А. Коломейцев, 1977), мікросоціальні середкові
               ситуативні впливи (Ю. Л. Ханін, 1977).
                        Слід зазначити, що так само, як і в  загальній психології, у спортивній
               психології терміни «стрес» і «психічна напруженість» розглядаються нерідко як
                                                                                                       2
               синоніми, хоча і тут традиція приписує терміну «стрес» негативний зміст .
                        Вплив  психічної  напруженості  на  психіку,  якісні  особливості  й
               ефективність  діяльності  спортсмена  різні  вчені  оцінюють  по-різному:  одні
               вважають,  що  вона  є  тільки  негативним  фактором  і  веде  до  тимчасового
               зниження функцій (П. Б. Зільберман, 1973; С. А. Разумов, 1975), інші, навпаки,
               указують,  що  психічна  напруженість  підвищує  ефективність  діяльності  у
               відповідальні  моменти  (Л.  М.  Аболін,  1975;  Ю.  Н.  Лисенко,  1975),  треті
               стверджують,  що  при  тривалому  впливі  вона  перетворюється  з  позитивного
               фактора в негативний (А. В. Родіонов, 1975; А. Д.  Ганюшкін, 1975), нарешті,
               деякі думають, що  психічна  напруженість  як  позитивно діючий фактор  може
               підсилюватися  і  досягати  такого  ступеня,  коли  вона  вже  дезорганізуюче
               впливає на спортсмена і стає стресом (В. Л. Марищук, 1975).
                        Серед факторів, що визначають вплив психічного стресу на спортсменів,
               виділяють  різні  індивідуально-психологічні  й  особистісні  особливості  і
               насамперед так називану емоційну стійкість.
                        Розуміючи  емоційну  стійкість  як  здатність  спортсмена  до  збереження
               високої психічної і фізичної працездатності при дії сильних емоційних факторів
               (стресорів),  більшість  учених  природу  стійкості  до  стресу  зв’язують  з
               індивідуальними  розходженнями  у  властивостях  нервової  системи  і

               темпераменту. Однак, як показують наші дослідження, залежність діяльності в
               умовах  психічної  напруги  від  особливостей  нейропсиходинаміки  не  можна
               розглядати однозначно-факти свідчать про те, що властивості нервової системи
               і темпераменту визначають вплив його на спортсмена не самі по собі, не прямо
               і безпосередньо, а в залежності від цілого ряду індивідуальних і особистісних
               особливостей  -  мотивів  і  відносин  особистості,  соціального  статусу,
               особливостей психічних процесів і т.д.

                                      3.Психічний стрес і спортивні змагання
                              3.1. Змагання в спорті як джерело психічного стресу

                        Найважливішим методологічним принципом пояснення психічних явищ
               є аналіз через діяльність. А. Н. Леонтьєв указує: «Реально ж ми завжди маємо
               справу з особливими діяльностями... окремі конкретні види діяльності можна
               розрізняти між собою по якій завгодно ознаці: по їх формі, по способах їхнього
               здійснення,  по  їх  емоційній  напруженості,  по  їх  тимчасовій  і  просторовій
               характеристиці,  по  їх  фізіологічних  механізмах  і  т.д.  Однак  головне,  що

                  2   Див.,  наприклад:  Психологія  спорту  вищих  досягнень.  Під  ред.  А,  У,
               Родіонова. М., Фис, 1979.
   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15