Page 8 - ИЗУЧЕНИЕ СТРЕССА В СПОРТЕ

10

Цікаві також дослідження С. А. Разумова, що показало, що в період
тренувань у плавців значних змін у екскреції катехоламінів не виявляється, а на
змаганнях виділення норадреналіна наростає. Збільшення перед змаганнями
виділення норадреналіна і діоксифенілаланіна розцінюється автором як
свідчення сильної нервово-емоційної напруги. При цьому найбільше успішно в
змаганнях виступали ті спортсмени, у яких адреналіну виділялося менше, а
відношення норадреналіна до адреналіну було великим.
Слід відзначити, що зміна гормональної діяльності під впливом
емоційного стресу в спорті багато авторів розцінюють як найважливіший (якщо
не єдиний) показник виникнення стану стресу. Наприклад, В. Л. Марищук
прямо пише про це: «Що ж стосується критеріїв, що характеризують якісний
перехід до стану емоційного стресу, то їх варто розглядати неодмінно у зв’язку
з різким ростом активності гормональної діяльності, зокрема, по осі гіпофіз-
кора наднирників.
Абсолютна межа стресу, на думку ряду авторів, досягається в найбільш
відповідальних змаганнях. Саме тому Краіг (1968) при аналізі світових і
олімпійських рекордів у легкій атлетиці й плаванні з 1900 р. і дотепер не зміг
пророчити межі рекордів у майбутньому. Це виявилося неможливо через те, що
умови олімпійських ігор, очевидно, є більш сильним стресором, чим умови
світових першостей. У результаті олімпійські рекорди виявляються в
середньому на 3% нижче світових, незважаючи на те, що 44% учасників
олімпійських ігор - рекордсмени світу.
Досить поширено в області спорту розуміння стресу, засноване на
ситуаціях. Ситуація досить сильний стресор незалежно від фізичного
навантаження, що виконує спортсмен.
Ряд даних свідчить про те, що до фізичної роботи організм згодом

адаптується, до навантажень же емоційних, зв’язаним за участю в змаганнях, —
ні. Наприклад, И. С. Пиралішвілі (1967) вивчав реакції організму при роботі
субмаксимальної і змінної інтенсивності в умовах тренувань і змагань і
знайшов, що після тренувальних занять по штанзі, плаванню, боксу, бігу й
футболу в тренованих спортсменів кількість еозинофілів у крові помітно не
змінювалося, у той час як у новачків при меншому тренувальному
навантаженні кількість еозинофілів чітко знижувалося. Згодом такі
навантаження вже не викликали еозинопенії навіть у тих випадках, коли
посляробоче зрушення в серцево-судинній і дихальній системах були
значними. Перед початком змагань у більшості випробуваних кількість
еозинофілів знижувалося на 40—50%, причому нерідко ці зміни наставали за
4—8 год. до початку змагань. Отже, емоційне порушення перед змаганнями
носить «стресорний характер» і різка еозинопенія як у новачків, так і в
тренованих спортсменів після змагань свідчить про те, що повної адаптації до
впливу емоційного стресора не відбувається ні при тривалих заняттях спортом,
ні при частих виступах у змаганнях.
А. А. Виру (1969) зіставляв зміни в діяльності ендокринних залоз
напередодні змагань із формою емоційного передстартового стану, вивчаючи
зв'язок між різновидами передстартового стану і різним вмістом адреналіну і