Page 600 - 6816

може бути частин: усі суб’єкти діяльності рівні, але в кожного свої
обов’язки та права. Суспільне буття повинне розбудовуватися на
органічній єдності принципів субординації й координації, духовної
ієрархії й демократії, що має бути інтегровано в принципі

справедливості.
Розвиток і реалізація особистісного начала – це смисл і мета
історії. Поки що цей смисл має неусвідомлюваний характер і не став

смислом для нас. «Смислом» для більшості людей є знеособлене в
різноманітних формах, яке у своєму розвиткові дійшло межі й стало
загрозою для буття. Подолання знеособленого – це загальна проблема
людства, що стоїть перед кожною нацією й людиною. В Україні

особистісне начало знищували відтоді, як вона потрапила під вплив
Московії. Ігнорування проблеми особистісного начала означатиме

для українського суспільства й держави деградацію, а можливо
й зникнення з політичної карти світу.
Межа між знеособленим та особистісним у людині проходить
через спонукання: вигода – інтерес, а в суспільстві – через

визначення пріоритету: матеріальне чи духовне. Людина й
суспільство утворюють єдність. Ця єдність може ґрунтуватися на
пріоритеті матеріального, тоді це буде знеособлена парадигма

буття, а може на пріоритеті духовного, тоді це буде особистісна
парадигма буття людини й суспільства. Поки що життєдіяльність
людства здійснюється в умовах знеособленої парадигми буття
людини, суперечності між сутністю та існуванням досягають

максимуму, що проявляється як у внутрішніх кризах
(екзистенційний вакуум), так і в зовнішніх (постійні війни,
антрополого-глобальна катастрофа). Особистісне суспільство

визнає значущість існування, проте орієнтує людину на досягнення
своєї сутності. Смисл історії трактуємо як реалізацію ідеї
особистості. Пріоритет духовного на практиці означатиме
пріоритет школи й виховання.

Ідеал особистісної парадигми буття – свобода утвердження
особистісних цінностей, визнання людської гідності, духовного
вдосконалення, справедливості, пріоритету бути над мати,

натомість «ідеалом» у знеособленій парадигмі буття є мати й
володіти. Розвиток людської спільноти на основі пріоритету
матеріального вичерпаний, тому пріоритет духовного стає

нагальною потребою. Конститутивним моментом єдності бути й
мати є особистість. Таке органічне буття можливе за умов зміни

600