Page 263 - 6783

діяти в міру поступу організованості суспільства, а інститут лідерства

яскраво проявляється в тоталітарно – авторитарних режимах влади. У
режимах ліберальної демократії інститут лідерства заступається
інститутом бюрократичного керівництва.

Поняття «політичний лідер» і «політичне лідерство» за своїм
змістом є нейтральними, вони ні погані, ні добрі. Позитивний або
негативний відтінок з точки зору потреб цивілізації вони отримують
лише в процесі своєї «роботи» на політичному ринку. Останній являє

собою місце, де політик має можливість стати лідером. Цей ринок
характеризується наявністю різноманітних, незалежних політичних
суб’єктів, які пропонують свою програму, свої варіанти вирішення

відповідних проблем, що впливають по-своєму на громадську думку.
Саме політичний ринок визначає «вартість» тих чи інших політичних
лідерів і самої інституції лідерства. Це є реальним, якщо мова йде про

політичний ринок при демократії. Для командно-адміністративної ж
системи характерним є «тіньовий» політичний ринок: ринок особистих
послуг, родинних зв’язків, особистої відданості, що так чи інакше веде

до деградації апарату управління, сприяє низькому рівню розвитку
політичної культури населення.
Важливу роль у з’ясуванні феномену політичного лідерства
відіграють концепції витоків політичного лідерства як ті причини, що

його породжують. Основними з них є концепції рис, ситуативна,
послідовників і психологічна.
Так, теорія рис (Є. Богардус, Ф. Гальтон) пояснює природу

політичного лідерства видатними особистісними (психологічними і
соціальними) рисами людини, які рано чи пізно приводять її до влади.
Серед цих специфічних рис – розвинений інтелект, сила волі,
цілеспрямованість, організаторські та ораторські здібності,

компетентність, готовність брати на себе відповідальність тощо.
Перелік та ієрархія соціальних якостей лідера змінюються.

У процесі розроблення цієї концепції з’ясувалося, що набір рис
лідера значно відрізняється залежно від історичних епох та
особливостей конкретних держав. А досліди з різними
експериментальними групами засвідчили, що лідери одних груп зовсім

не визнаються такими в інших групах. Це спричинило появу на
доповнення теорії рис іншої концепції витоків політичного лідерства –
ситуативної.

Ситуативна теорія (В. Даль, Р. Согділл, Т. Хілтон, ін)
обґрунтовує ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов. За

263