Page 268 - 6783

Демократичний стиль політичного лідерства характеризується

гнучкістю мислення лідера, його схильністю до отримання
якнайповнішої інформації, увагою до тих аргументів, що суперечать
його власній позиції. Цілі й напрями діяльності лідер визначає не

одноособово, а спільно з оточенням.
Залежно від ставлення до існуючих суспільних порядків лідерів
можна поділити на консерваторів, реформаторів і революціонерів.
Лідери-консерватори намагаються пристосувати базові цінності до

мінливих умов життя. Лідери-реформатори орієнтуються на істотні
зміни лише деяких із суспільних порядків зі збереженням основ
суспільного ладу. Лідери-революціонери налаштовані на радикальні і

всеосяжні зміни в суспільстві аж до зміни основ суспільного ладу.
За масштабами лідерство може виявлятися на рівні групи,
організації, соціальної спільності, населеного пункту, регіону, країни

загалом. Воно може бути індивідуальним і колективним (коли лідером
виступає група чи організація).
Наведена типологія не вичерпує багатоманітності виявів

політичного лідерства. Політична практика завжди багатша від теорії й
породжує найчастіше комбіновані типи лідерства та їхні різноманітні
модифікації.
У політології важливе місце посідає аналіз основних систем

відбору політичних лідерів, які забезпечують той чи інший спосіб
утвердження інституту лідерства (насамперед на державному рівні). Це
ті ж самі дві основні системи – антрепренерська і гільдій, – що

забезпечують відбір політичних еліт. Їхній аналіз зроблено при
висвітленні першого питання лекції.
У сучасній науці зазначають на конкретні механізми, які, крім
наявних у лідера відповідних рис, забезпечують його просування на

керівну посаду, перетворення неформального лідера на політичного
керівника. Одними з найважливіших таких механізмів у сучасному

демократичному суспільстві є вибори, партійно-політична
діяльність, діяльність у громадсько-політичних організаціях і
рухах, засоби масової інформації.
Умовами успішної діяльності політичного лідера виступають: його

стан здоров’я, фізична підготовка; авторитет лідера, який і визначає в
остаточному підсумку межі реальної влади лідера; спеціальна
політологічна підготовка; використання політичних технологій

(виборчої інженерії, політичного маркетингу тощо); наявність
«команди», яка б виступала опорою лідера тощо.

268