Page 265 - 6783
P. 265

ролі  лідера;  4)  офіційний  та  правовий  контекст,  в  якому  взаємодіють

           лідер та послідовники.
                  Очевидно, що кожна з концепцій витоків політичного лідерства не
           заперечує, а доповнює інші, розкриває якусь сторону цього суспільного

           феномену.  Лідерство  є  одночасно  і  функцією  ситуації,  і  породженням
           послідовників, і результатом наявності в особі лідера певних соціальних
           і  психологічних  рис.  Роль  кожного  з  цих  чинників  у  породженні
           лідерства в різних умовах неоднакова.

                  Цілі, які ставлять перед собою політичні лідери, та ситуація, в якій
           їм  доводиться  діяти,  багато  в  чому  визначають  функції,  виконувані
           лідерами. Найбільш загальними з них є:

                 –  функція  вираження  соціальних  інтересів.  Адже  особа  може
           стати  політичним  лідером  лише  тоді,  коли  виражає  інтереси  тієї
           спільності людей, на лідерство в якій вона претендує;

                 –  новаторська  функція  означає,  що  політичний  лідер  свідомо
           вносить  нові,  конструктивні  ідеї  суспільного  устрою,  формулює  нові
           соціальні цілі й завдання, обґрунтовує стратегічні пріоритети й тактичні

           засоби їхнього  досягнення і розв’язання;
                 – інтегративна функція полягає в тому, що на основі запропованої
           лідером програми відбувається інтеграція дій його конституентів. Вона
           спрямована  на  підтримку  цілісності  і  стабільності  суспільства,

           громадянського миру й злагоди;
                 –  організаторська (прагматична) функція полягає у втіленні цілей
           і завдань,  поставлених перед суспільством і відображених у програмі

           лідера,  в  конкретні  дії.  Йдеться  про  мобілізацію  мас  на  втілення
           політичних програм і рішень у життя;
                 – комунікативна функція означає забезпечення лідерами зв’язку як
           між масами й політичними інститутами, так і між самими політичними

           інститутами.  Завдяки  лідерам  відбувається координація  та  узгодження
           дій усіх суб’єктів політики.

                    Знання  про  політичне  лідерство  істотно  розширює  і  поглиблює
           його типологія,  може здійснювана за різними ознаками. Класичною є
           типологія  політичного  лідерства  М.  Вебера,  що  ґрунтується  на  трьох
           типах  легітимності  політичного  панування.  За  цією  ознакою

           виокремлюються  відповідно  три  типи  політичного  лідерства  –
           традиційне, харизматичне й раціонально-легальне.
                  Традиційне лідерство  ґрунтується на авторитеті звичаїв, на вірі

           підлеглих  у  те,  що  влада  є  законною,  оскільки  була  завжди.  Влада
           правителя  пов’язана  з  традиційними  нормами,  на  які  він  посилається.

                                                          265
   260   261   262   263   264   265   266   267   268   269   270