Page 264 - 6783
P. 264

цією  концепцією  причина  лідерства  полягає  не  в  індивіді  та

           притаманних  йому  рисах,  а  в  тій  ролі,  яку  він  має  виконувати  за
           конкретних обставин. Саме обставини визначають вибір лідера та його
           поведінку. Особа, що є лідером в одній ситуації, зовсім необов’язково

           буде ним в іншій.
                  Очевидно,  що  ситуативна  концепція  перебільшує  значення
           обставин і недооцінює роль людської активності в політичному процесі,
           позбавляє  лідера  самостійного  значення  у  функціонуванні  політичної

           системи.
                  Концепція  визначальної  ролі  послідовників  (конституентів)
           (Ф. Стенфорд, Д. Рісмен) трактує лідерство як особливий вид стосунків

           між  керівником  і  послідовниками.  Феномен  лідерства  пояснюється
           наявністю у лідера послідовників, а в ширшому плані – конституентів,
           тобто всіх суб’єктів політики, які взаємодіють з лідером і впливають на

           нього:  активістів,  прихильників,  виборців  тощо.  Причина  лідерства,
           отже,  корениться  не  в  самому  лідері,  а  в  психології  і  запитах  його
           послідовників.  Хоча  прихильники  цієї    концепції  водночас  вважають,

           що  визначальна  роль  оточення  справляє  на  лідера  негативний  вплив,
           примушуючи  його  йти  на  поводі  у  натовпу.  У  цьому  вони  вбачають
           основну  причину  відсутності  у  наш  час  таких видатних  особистостей,
           які діяли в минулому.

                  Психологічна теорія (З. Фрейд, Г. Лебон, Є. Фромм, Т. Адорно)
           пояснює причини лідерства особливим психологічним складом лідера.
           В її основі – ідея того, що в основі суспільного життя лежить людська

           психіка,  яка  є  керівною  і  визначальною  щодо  інших  явищ  людського
           буття.  Людина  за свою природою  є  егоїстичною  і владолюбною,  вона
           прагне  до  панування  над  іншими.  Її  дії  визначаються  волею  до  влади
           (Ф.Ніцше), підсвідомими сексуальними інстинктами (З. Фрейд), іншими

           психічними  мотивами.  Слідом  за  З.  Фрейдом  деякі  дослідники
           вважають  лідерство  виявом  невротичного  стану  особи  лідера  і  навіть

           певним видом божевілля.
                  Варто  зазначити,  що  лідери  дійсно  характеризується  особливим
           психологічним  складом,  однак  ці  особливості  не  завжди  пов’язані  з
           якимись психічними аномаліями.

                  Реляційна  теорія    враховує  і  риси  лідера,  і  сподівання  його
           послідовників,  особливості  реальних  умов  їхньої  діяльності.  Її
           прихильники беруть до уваги чотири параметри: 1) особистісні риси й

           мотиви лідера; 2) уявлення послідовників про лідера; 3) характеристики



                                                          264
   259   260   261   262   263   264   265   266   267   268   269