Page 246 - 6783

Представники іншої позиції стверджують, що політична еліта –

це лише владні структури як загальнодержавного, так і місцевого рівня.
А це означає, що політичну еліту становлять парламентарі, чиновники
президентської адміністрації, урядовці, вищи чини військових тощо.

Такий підхід найбільш характерний для новостворених держав у
перехідний період. Саме така політична еліта в політології дістала назву
«формальна». Тобто її представляють люди, яких вважають елітою
лише тому, що вони обіймають місце у владних структурах.

Прихильникам функціоналістського підходу докоряють за
абсолютизацію формальних механізмів влади та відхід від аналізу її
соціально-класової природи. Питання про те, чи є політична еліта

позакласовою соціальною групою, що виражає інтереси суспільства
загалом, або ж це – верхівка економічно пануючого класу, яка здійснює
керівництво суспільством заради підтримки соціальної системи, що

ставить цей клас у привілейоване становище, є об’єктом гострої
наукової полеміки.
У контексті аналізу зазначених вище підходів до пояснення

феномену політичної еліти солідаризуємося з думкою вітчизняного
науковця П. Шляхтуна, який вважає, що «ціннісний підхід до
політичної еліти видає бажане за дійсне, ідеалізуючи політиків як
особистостей. Більш реалістичним є функціональний підхід, який

наголошує не на якихось особливих якостях політичної еліти, а на її
особливому місці в системі суспільного поділу праці, завдяки якому
вона виступає як окрема соціальна група. Відповідно, політичну еліту

доцільно визначати як соціальну групу, яка займає провідне становище
в системі політичного керівництва та управління суспільством».
До цього варто додати міркування іншого вітчизняного вченого,
О.Гладкого, який зазначає, що цінність еліти вимірюється тим,наскільки

корисний вплив вона чинить на суспільство, наскільки вона, зайнявши
в ньому привілейоване становище та збагатившись, сприяє розвитку та

добробуту мас. Еліта має бути «аристократією духу» мас, їхнім
провідником, меценатом, бути вдячною за найвищу шану в суспільстві,
за престиж і привілеї. Елітарність – це не ідеологічний антураж,
бажане оформлення групи можновладців, які не проти того, щоб зійти

за еліту – це поняття стосується не тільки успішності індивіда, його
досягнень, але й користі, яку він приносить суспільству.
Концепція еліти Г. Моски, В. Парето і Р. Міхельса належать до так

званої макіавеллівської школи в розумінні політичних еліт. Так

246