Page 242 - 6783
P. 242

У  всіх  країнах  є  групи  населення,  які  беруть  найактивнішу  участь  у

           політичному  житті,  відіграють  ключову  роль  у  здійсненні  влади.  Такі
           групи  в  політології  називають  політичними  елітами.  А  існування
           політичних  еліт  найвиразніше  проявляється  в  політичному  лідерстві,

           яке  полягає  в  тому,  що  окремі  особи  відіграють  у  політиці  провідну
           роль,  здійснюють  переважний  вплив  на  інших  людей  –  громадян,
           виборців  чи  членів  політичної  організації.  В  остаточному    підсумку
           влада  –  це  влада  лідерів,  хоча  вони  й  намагаються  діяти  від  імені

           народу.
                  Оскільки  політика  є  одним  із  найосновнішим  видів  людської
           діяльності,  то  для  науки  про  політику  надзвичайно  важливе  вивчення

           політичних  еліт  і  лідерів,  їх  місця  в  системі  владних  відносин,
           механізмів формування і функціонування.


                  10.1.  Термін  «еліта»    (від  лат.  eligere  та  франц.  elite)  означає
           кращий, добірний, обраний. Починаючи з XVII ст. цей термін вживали
           стосовно  товарів  підвищеної  якості,  у  генетиці,  пізніше  –  для

           іменування    вищих  верств  соціального  співтовариства:  вищої  знаті,
           духовенства,  військових.  У  суспільних  науках  термін  широко  не
           вживали  до  кінця  XIX– початку ХХ ст., а у США – до кінця 30-х років
           ХХ ст.

                  Елітарний  світогляд  бере  свій  початок  з  періоду  античності,
           зокрема  з  праць  Платона,  де  він  знайшов  найбільш  послідовне
           обґрунтування.  Мислитель  пояснював  необхідність  і  природність

           існування  еліти  з  огляду  на  своє  вчення  про  душу,  яка  буцімто
           складається з трьох частин: розумної, вольової (афективної) та жаданої
           (чуттєвої).  Відповідно  до  цього  він  вирізняв  три  своєрідні  соціальні
           групи:  правителів-філософів,  воїнів-охоронців  і  простих  громадян,  що

           складають  керовану  більшість.  Ці  групи  переділено  жорсткими
           соціальними  рамками.  Проте  Платон  вважав  можливим  перехід  (як

           виняток)  обдарованої  людини  з  нижчої  соціальної  групи  до  вищої  і
           навпаки:  недостойної  –  з  вищої  до  нижчої.  Спираючись  на  це
           положення  Платона,  американські  дослідники  теорії  еліт  К.  Прюїт  та
           А.Стоун називали його попередником теорії циркуляції еліт.

                  Зазначене  твердження  небезпідставне,  оскільки  теорія  Платона
           справила значний вплив на вчених, які розвивали теорії еліт  на зламі
           ХІХ – ХХ ст.: італійських соціологів В. Парето і Г. Моску, німецького

           Р.  Міхельса,  інших.  Саме  вони  виступили  творцями  такого  напряму
           політичної думки як елітизм. Суть елітизму полягає у визнанні того, що


                                                          242
   237   238   239   240   241   242   243   244   245   246   247