Page 114 - 6783

завдяки компромісу). Виробити таке рішення значно складніше, ніж

голосуванням за більшістю голосів. Для цього є необхідним хоча б
частковий збіг інтересів, а також наявність спільної або вищої цінності,
наприклад, збереження єдності й цілісності держави.

Поняття «політична діяльність» є однопорядкове з таким поняттям
як «політична поведінка». Під останньою розуміють будь-яку участь
людини у здійсненні влади або протидії її здійсненню. Це взаємодія
суб’єкта з політичною реальністю, що охоплює його дії та орієнтації

щодо політичної практики.
У житті різних людей політика посідає неоднакове місце.
Найбільш загальну типологію політичної поведінки залежно від ступеня

участі людей у здійсненні влади здійснив німецький вчений М. Вебер.
Він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком,
політики за сумісництвом і політики за професією.

Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у
політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і
виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на

політичних зборах, висловлення своєї думки на референдумах, мітингах
тощо. Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише у
разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні
в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у

роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та
прийнятті рішення. Політики за професією живуть «для» або
«завдяки» політиці. Політична діяльність є для них професійним

заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в
постійній роботі в політичних організаціях або в політичному лідерстві .
Американський дослідник Г. Алмонд також класифікував політичну
поведінку, але на основі іншого критерію – неоднакового ступеня

свідомої участі людей у політиці. Він виділив три типи політичної
поведінки: стихійна участь у політиці (паройкіальний тип, від грец.

«пара»– навколо та «ойкос»– дім, господарство); напівсвідома участь;
повністю усвідомлена участь. Паройкіальний тип політичної
поведінки представлений людьми, які живуть безпосередніми
інтересами найближчого оточення. мають вкрай обмежене або взагалі

відсутнє усвідомлення політичної системи як спеціалізованого
утворення. Г. Алмонд називає їх невільними і нерозуміючими
політичними акторами. Напівсвідома участь у політиці означає

розуміння змісту соціальних ролей при безумовному підкоренні відомі
ролі як чомусь незаперечному, але такі індивіди не знають, як саме

114