Page 108 - 6745

Довжина хвилі, на яку припадає максимум енергетичної світимості
визначається за законом зміщення Віна:
b
 
тах
Т , (3.7)
–3
де b=2,898·10 м·К – стала Віна

Із закону зміщення Віна слідує, що зі збільшенням температури максимум
енергетичної світимості зміщується в бік коротких довжин хвиль.
Людина, як біологічне тіло, що має температуру від 31,0 до 42,0°С, є

джерелом переважно інфрачервоного випромінювання. Серед усіх
електромагнітних хвиль інфрачервоні за своєю довжиною посідають проміжне
місце між видимим світлом і радіохвилями і знаходяться в діапазоні від 0,76

мкм до 1 мм. Вони поглинаються, відбиваються, заломлюються, розсіюються
подібно до електромагнітних хвиль інших діапазонів. Більша частина
випромінювання, що поширюється від тканин тіла людини, має довжину хвилі

приблизно 10 мкм. Хвилі такої довжини розташовані у невидимій частині
спектра. Один квадратний сантиметр шкірного покриву випромінює близько 40
Вт променевої енергії. Фізіологічною основою термографії є збільшення або

зменшення інтенсивності інфрачервоного випромінювання над патологічним
вогнищем. Це зумовлено посиленням у ньому кровопостачання і метаболічних
процесів або зниженням інтенсивності випромінювання внаслідок зменшеного
регіонального кровообігу.

Дані термографії шкірного покриву тіла людини залежать від багатьох
чинників: віку, ступеня розвитку підшкірної жирової клітковини і волосяного

покриву, глибини розташування й діаметра судин, наявності пігментних плям
тощо. У здорової людини зони гіпертермії, що утворюються за рахунок
порожнинного ефекту, розташовані у ділянці орбіт, пупка, міжсідничної
складки, у пахвових ділянках, у міжпальцьових проміжках. У нормі кожна

частина тіла людини має певну температуру, яка на симетрично розташованих
ділянках практично однакова. Різниця не перевищує десятих часток градуса.
На порушення симетрії температури тіла впливають такі чинники: а)

незвичайне структурне співвідношення судинної сітки (вроджені аномалії,
судинні пухлини); б) зміна пружності судин (рефлекторні порушення
пружності, порушення вегетативної інервації); в) місцеві розлади кровообігу

(травма, тромбоз, склероз судин); г) порушення венозного кровообігу (зупинка,
зворотний кровотік у разі недостатності заслінок вен); д) локальні зміни
теплопродукції (запальні вогнища, пухлини); е) зміна теплопровідності тканин

(набряк, ущільнення, зміна вмісту жиру). Під час термографії визначають
кількісні та якісні показники. До кількісних термографічних показників
належить вимірювання градієнтів температур. Визначають різницю між
температурами досліджуваної та симетричної їй ділянок тіла, а також між