Page 94 - 6703

Отже, так аргументується позиція, що людина є «недовершена тварина». Вона
виокремилася з природи не на основі наслідування набутих біологічних ознак, а
завдяки символам та культурі. Культура не наслідується генетично, однак є тим
довкіллям, що створює особливості людського. Тоді можна думати, що самобутність
людини пов’язана не з якимись її особливими властивостями, а з особливістю форм її
буття. Так, американський культуролог Т.Роззак, підтримуючи позицію Е.Кассірера,
зауважує, що містичні співи та танці, виявляючи здатність людини дивуватися,
демонстрували її сутність задовго до того, як були вироблені перші знаряддя з каміння.
Антропосоціогенез виявляє такі форми людської комунікації, як мова. Мова –
система символів, знаків, термінів, використовуючи які можливо здійснювати
спілкування між людьми, людськими спільнотами, передавати інформацію та
структурувати здобуті знання. В той же час, мова є чимось більш значимим. Її сенс та
можливості у впливі на становлення людського світу, самої людини розкриваються в
культурних вимірах. Мова – породження культури. В ній закарбовані особливості,
традиції, звичаї народів, їх самоусвідомлення. Сама мова є культурним скарбом.
Недарма ідентичність народу, нації можлива якщо вони є носіями власної мови.
Багатство мовної лексики постає в історії становлення людства, в практиках
комунікації. Приєднання до сформованих мовних практик характеризує процес
розвитку особистості – від дитини до дорослої людини. Прагнення якточніше,
виразніше висловити власні думки в мові сприяє розвитку мислення.
Отже, філософська антропологія наголошує, що людина створює
позаінстинктивну систему зв’язків. Між людиною та реальністю виникає простір
символів. На її основі вибудовується позаприродна програма дій. Таким чином,
реальність мов би подвоюється. Дійсно, світ природи доповнюється новим,
протилежним світом – культурою, в якому розвивається людина та її особливості.
Представлені концепції антропогенезу апелюють більшою мірою або до природних,
або до соціальних факторів, реконструюючи , як постала людина. Дійсно, біологічне та
соціальне – два важливі пласти людського. Проаналізуємо питання про їх значимість в
існуванні людського.
Людина в біологічному та соціальному вимірах
Хоча людина є соціальна істота, вона також приналежна до світу природи –
біологічного світу. Людина представляє світ живого. Тому, природничі науки, зокрема
біологія, екологія, етологія, фізика живого та інші надають важливі знання про
структуру та розвиток людської тілесності, людську поведінку. Гуманітарні та
соціальні науки відкривають ті особливості людського, які пов’язані з соціальним
буттям людини.
Філософські концепції людини в різні історичні часи наголошували більшою
мірою або роль соціального або роль біологічного в людині. Таке ґрунтувалося на
77