Page 67 - 6703

людського життя. Його зміст полягає у тому, що сутність зв'язків, котрі об'єднують
людей в єдине ціле, знаходять в релігійних віруваннях, в міфах, в ідеях, духовних
устремліннях великих історичних діячів. Тобто єдиним основним фактором
соціального життя виявляються суто духовні мотиви.
Нарешті, є третій підхід щодо пояснення суспільного життя. Він не заперечує ні
наявність певних природних передумов людського існування, ні роль духовно-
ідеологічних факторів, але основну увагу приділяє аналізу міжлюдських зв'язків, котрі
мають, згідно цьому підходові, визначальний характер в системі соціальних
закономірностей. Потрібно зауважити, що аналіз міжлюдських зв'язків безпосередньо
пов'язаний з вирішенням проблеми індивід-суспільство: чи суспільство виникає з
індивідної взаємодії, чи індивід — похідне від суспільства? Ця проблема має в
соціальній думці два протилежні вирішення. В одних теоріях визначається первинність
індивідуального початку в суспільстві (М.Вебер, Т.Парсонс, П.Сорокін, Дж.Хоманс,
Дж.Мід, Г.Блумер), а інших вихідними є об'єктивні, надіндивідуальні соціальні
структури (К.Маркс, Е.Дюркгейм). В матеріалістичному розумінні історії, що була
розроблена Марксом, основною є ідея про спосіб виробництва, що формується
об'єктивно, тобто незалежно від волі і свідомості людей. Зв'язує людей в суспільний
організм йе спільна ідея або спільна релігія, а продуктивні сили і виробничі відносини.
Матеріалістичне розуміння історії робить акцент на об'єктивності процесів, що
відбуваються в суспільстві. Марксизм не заперечує суб'єктивного фактора в історії та
свободи волі, навіть постулює той факт, що всі суспільні явища і структури виникають
як результат взаємовідносин між людьми, але самі люди тут все ж таки пере-
творюються лише на соціальних функціонерів, виконують роль гвинтиків в
суспільному механізмі. ■
Намагаючись подолати «обезлюднений» підхід до суспільства, протилежна
доктрина, що отримала назву методологічного індивідуалізму, саме взаємодію
індивідів розглядає як вихідну основу соціальної організації. Початок такої традиції
було покладено М.Вебером (він сформулював вихідні положення теорії соціальної дії) і
розвинуто Т.Парсонсом, Продовжили розробку цієї традиції Дж.Хоманс в своїй теорії
обміну, Дж.Мід і Г.Блумер в теорії символічного інтерраціонізму, Е.Гофман в теорії
управління враженнями. В межах цієї традиції працював і П.Сорокін, який розробив
свою теорію суспільного життя. Найпростішою моделлю суспільного явища, суспі-
льства загалом, вважає П.Сорокін, є взаємодія двох індивідів. Щоб суспільство могло
існувати, потрібна принаймні наявність двох людей, між якими існує зв'язок взаємодії.
Людський світ, на думку П.Сорокіна, можна уяшти собі у вигляді величезного моря, в
якому окремими хвилями € окремі процеси взаємодії і створювані ними соціальні
групи. Це і є найпростіша модель суспільства або суспільного явища, на які
розкладається все суспільне життяі всі складні явища.
Індивіди постійно вступають у взаємодію в процесі праці, з метою са-.мозахисту,
три, здобуття знань, народження та виховання дітей тощо. Ця взаємодія є первинним
актом соціальності. Суспільство немов би нарощується над взаємодією індивідів.
Причому найсуттєвішою відмінністю людського співтовариства від тваринного стада є
той факт, що в процесі взаємодії в людському суспільстві історично створюється

50