Page 58 - 6703

переходять одна в одну, перебувають у стані єдності й боротьби. Єдність, збіг
протилежностей означає, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну,
одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не
лише взаємозумовлюють, а й взаємовиклю-чають одна одну, і, взаємодіючи,
стикуються між собою, вступають у взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм.
Боротьба протилежностей веде зрештою до розв'язання суперечності, яка є переходом
до нового якісного стану. Нові явища, що виникають, набувають нових притаманних їм
суперечностей, які і є рушійною силою їхнього розвитку. Боротьба протилежностей
приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, пов'язані з оновленням системи, її
внутрішніми структурними і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше,
нове, в напрямі ускладнення.
Для розвитку характерна інтегративність (нагромадження нових ознак на основі
синтезу старих). Саме розвиток є нескінченним і парадоксальним. Вище присутнє в
нижчому у вигляді можливості (в хімізмі є можливість виникнення живого, в живому
— людини). Можливість не є небуття, це потенційне буття. У світі ніщо не виникає
тільки через можливість, усе виникає через об'єктив-ну необхідність. У суспільстві
перехід від нижчих форм існування до вищих називається прогресом. Прогрес має
місце там, де підвищується рівень організації системи, її цілісності, пристосованості до
середовища, функціональна і структурна ефективність, генетична пластичність з
високим рівнем наступного розвитку.
Закон заперечення заперечення є також одним з основних законів діалектики, який
відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму
розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Теза — така форма думки (судження), в якій щось стверджується. Антитеза —
заперечення тези і перетворення її на свою протилежність.
Синтез, у свою чергу, заперечує антитезу, стає вихідним моментом наступного руху
і об'єднує в собі риси двох попередніх ступенів, повторюючи їх на вищому рівні.
Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв'язок, але и перехід від одного
стану до іншого, що розвивається, на вищій
основі.
Діалектичне заперечення виступає насамперед як заперечення, зумовлене
суперечливістю самого предмета, як внутрішня неминучість його якісного
перетворення. Все реальне має свої внутрішні суперечності, які наростають,
загострюються і, зрештою, досягають такого стану, коли розвиток предмета стає
неможли вим без їхнього розв'язання. Процес розвитку відносин протилс жностей у
рамках певної суперечності має свої етапи:
1) вихідний стан об'єкта;
2) роздвоєння єдиного — розгортання протилежностей, пере творення об'єкта на
свою протилежність (тобто перше запере чення вихідного стану);
3) розв'язання суперечності, перетворення цієї протилежності на свою
протилежність (друге заперечення роздвоєного стану), що являє собою нібито
повернення до вихідного.

41