Page 60 - 6703

ЛЕКЦІЯ 7

Гносеологія

1. Природа і призначення процесу пізнання.
2.Пізнання як процес відображення реальної дійсності, його основні види.
3. Поняття істини, її види, шляхи досягнення.
Практика як критерій істини, її абсолютний і відносний характер
4. Поняття науки, її види і функції.
5. Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання
Форми і методи наукового пізнання.

1. Природа і призначення процесу пізнання
Однією з важливих функцій свідомості є пізнання людиною навколишнього світу і
самої себе. Люди не можуть жити, перетворювати природу без знань. Пізнання — це
таке функціонування свідомості, в результаті якого виникають нові знання. Воно є
невід'ємним компонентом матеріально-практичної діяльності, хоч і не позбавлене
певної відносної самостійності. На відміну від практики, яка є матеріальною
діяльністю, пізнання є ідеальна, духовна форма освоєння світу. Практика, як спосіб
задоволення потреб людини, може бути успішною тоді, коли вона супроводжується
творчим пізнанням об'єктів, їх моделюванням, планом їх перетворення. Пізнання, як і
свідомість в цілому, реально існує за допомогою мови. Пізнавальний процес
відображає не тільки наявні у дійсності (або ті, що дійсно існували чи будуть дійсно
існувати) предмети, процеси і явища, але й усі їх можливі модифікації.
Основними засадами наукової теорії пізнання є визнання об'єктивної реальності
світу, відображення його в свідомості людини, практики як основи пізнання й критерію
істини, розуміння пізнання як діалектичного процесу наближення суб'єкта до об'єкта,
руху від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання все повнішого
і точнішого.
Пізнання має суспільний характер, який зумовлюється працею і мовою. Пізнання
відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано — через матеріально-
практичну діяльність. Практи ка породжує потребу в нових матеріалах, джерелах
енергії і т, п., і це стимулює розвиток пізнання. Отже, історичний розвиток практики є
рушійною силою пізнання. Та частина філософії яка займається пізнанням, називається
гносеологією. Як відомо, питання про можливість пізнання світу є зворотною стороною
основного питання філософії— про відношення мислення до буття. свідомості до
матерії, до природи. Наукова філософія.вважає, що світ можна пізнати таким, яким він
є, що в реальній дійсності немає нічого такого, чого не міг би рано чи пізно збагнути
розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або піддає сумніву можливість
пізнання природи, суспільства, називається агностицизмом (грец. а — не. gnosis —
знання). Таке твердження агностиків обґрунтовується головним чином посиланням на
наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є насправді.

43