Page 51 - 6703

6.3 Свідомість — це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою
функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні
дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному
регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й
творить світ на основі практичної діяльності. Свідомість вивчають багато наук:
філософія, соціологія, психологія, мовознавство, педагогіка, фізіологія вищої нервової
діяльності, семіотика, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться суперечки
щодо її сутності. Богослови розглядають свідомість як іскру божественного розуму.
Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню Думку,
незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом першої. Матеріалістична
філософія і психологія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього
світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі філософи згодні, що свідомість — це
реальність, і вона віді-грає величезну роль у житті людини та суспільства в цілому.
Головними ознаками свідомості є відображєення світу, відно шення,
цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми
людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як
відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить
поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об'єктом розгляду свідомості
може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов'язана з самосвідомістю. Вихідним
пунктом людського ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських
потреб, що набирає форми цілепокладання — створення ідеальної моделі бажаного
майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності. Свідомість не
зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює як
раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-
оціночне ставлення людини до світу. Усі ці компоненти слід розглядати як елементи
цілісного процесу предметно-матеріального, теоретичного та духовно-практичного
способів освоєння світу.
Отже, основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному
взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток
свідомості — це насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ і про
саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об'єкт і ступінь
ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне
усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.
Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість усіх
наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість відображення.
Відображення є здатність матеріальних об'єктів, процесів, явищ відтворювати
пов'язані з ними об'єкти зовнішнього світу. Будь-яка дія залишає в предметі «слід»,
відповідний відбиток, простий чи складний. Кожній формі руху матерії відповідає фор-
ма відображення, Умовно можна виділити відображення в неживій природі, живій
природі, на соціальному рівні, які становлять якісно різні його форми.
На неорганічному рівні основою відображення є збереження матерії. На
біологічному рівні сутність відображення полягає в обміні речовин, без якого не
можуть існувати й розвиватися живі істоти. На цьому рівні відображення має

34