Page 155 - 6703

бік, що веде до руйнування засвоєного індивідом, до переоцінки цінностей. Це явище
прийнято називати ресоціалізацісю. Таке часто відбувається в разі різкої зміни
соціального середовища під час революцій, міграцій тощо. Людина змушена
змінювати всю систему поглядів на життя, починати жити «по-новому», і це часто дуже
важко робити. Тому процеси ресоціалізації для багатьох, як правило, сприймаються
досить боляче. У нашій країні після розпаду СРСР все ще можна спостерігати дію цих
процесів ресоціалізації. Ми бачимо, що є досить велика верства населення, яка не хоче,
а де в чому й не може перебудуватися, ресоціалізуватися. Тому і розвиток подібного
суспільства уповільнюється, бо є протистояння різних верств населення, що ніяк не
сприяє просуванню суспільства вперед. До тих пір, доки такий розділ суспільства не
закінчиться перемогою однієї з сторін або консенсусом чи компромісом між ними, не
може бути стабільного життя у суспільстві, не може відбуватися планомірний і
поступовий його прогресивний розвиток.
Існують дві моделі соціалізації індивідів: підкорення й інтерес. Модель
підкорення припускає нав'язування людині тієї чи іншої діяльності, позбавляючи її
вільного вибору. Як правило, це відбувається в регламентованих суспільствах.
Найчіткіше це можна показати на прикладі рабовласницького суспільства. Раб не має
свободи вибору і змушений виконувати ту роботу, яку захоче його господар. Дещо по-
дібне відбувалось у кріпацькій Росії, коли кріпаки не могли навіть вільно одружитися,
їх одружував господар за власним бажанням.
Модель інтересу передбачає можливість кожному індивіду обирати собі ту
діяльність, яку він сам забажає. Ця модель притаманна демократичним суспільствам.
Історичний процес у суспільстві іде у напрямі від моделі підкорення до моделі
інтересу. На зорі існування суспільства, люди були змушені виживати, тому вся їх
основна діяльність полягала у забезпеченні себе необхідними продуктами споживання.
Поступово певні верстви населення з ростом продуктивності праці могли бути
звільненими від таких обов'язків, за них це робили інші, спочатку завдяки розподілу
праці, а пізніше і завдяки розподілу влади. Суспільство ділиться на дві верстви
населення: ті, що мають владу, і підвладні, залежні від перших. Для останніх, а їх була
більшість, і властива модель підкорення.
У сучасному світі все менше залишається місця для моделі підкорення, вільний
вибір свого життєвого шляху все більше стає надбанням членів сучасних суспільств з
демократичним устроєм. Але, навіть у демократичному суспільстві подекуди
залишаються рудименти моделі підкорення.
Без цього, до речі, поки що не можливе забезпечення порядку у суспільстві. Будь-
який примус до певної діяльності є рудиментом моделі підкорення. Так, наприклад, у
нашому суспільстві переважає модель інтересу. Кожен юнак чи дівчина, закінчивши
школу, вільно обирає собі майбутній шлях у житті. Вступ до вищого навчального
закладу є цілком добровільним. Але під час навчання у цьому закладі студент повинен
підкорятися певним встановленим правилам: кожного дня вчасно відвідувати лекційні
та практичні заняття, слухати лекції з тих предметів, які передбачені програмою,
встановленою незалежно від їх бажань тощо. Щоправда, вже існують навчальні
заклади, у яких практикується вільне відвідування лекцій, вибір тематик і програм з

138