Page 126 - 6703

індивідуальні, вони формують особистість. Отже, суспільство - не що інше, як Бог. На
цьому будується соціологізм - принцип специфічності й автономності соціальної
реальності, її домінування над індивідами. Фактично це був соціальний детермінізм, бо
соціальне пояснювалось соціальним, відкидаючи біологічне і психологічне.
Важливим внеском у науку є розроблена Е. Дюркгеймом концепція соціальної
солідарності, яка зростає від механічної до органічної залежно від росту спеціалізації
виробництва. Солідарність - вищий моральний принцип і вища універсальна цінність.
Велике значення має його розробка поняття аномії як дезінтеграції суспільства й
особи. Аномія - це такий стан суспільства, коли розпадаються системи традиційних
цінностей і норм, стає відчутною відсутність моральної регуляції поведінки людини,
контролю за нею. Цей стан є ненормальним відхиленням від загальноприйнятих норм і
виникає у разі порушення стабільності у суспільстві.
Соціологізму Е. Дюркгейма протистояла гуманістична соціологія,
представниками якої були німецькі соціологи М. Вебер, Ф. Тьонніс, Г. Зіммель.
М. Вебер (1864 - 1920) вважав, що природознавство досліджує живу і неживу
природу за допомогою методу опису та пояснення, соціогуманітарні науки вивчають
людину і суспільство за допомогою розуміння дій людей (звідси заснована ним
«розуміюча соціологія»). Соціологія вивчає соціальні дії, поведінку людини і спільнот.
Він виділив чотири типи соціальних дій: традиційну, ефективну, ціннісно-раціональну
і цілераціональну (в ній визначається очікування певної реакції інших людей).
Зрозумілою є тільки четверта соціальна дія, тому що лише в ній співпадають сенс
діяльності і суть особистості людини. Чим менше раціональності у діях людини, тим
важче її зрозуміти, тому ці види дій недоступні для соціології.
В Е. Дюркгейма людина залежить від Бога - суспільства, у М. Вебера - людина в
центрі суспільного життя. Від дії індивіда залежать дії суспільства. Тобто, головними
уявленнями є не колективні, а індивідуальні. М. Вебер висунув і розвинув ідею
економічного, політичного та духовного раціоналізму. На його думку, суспільство - це
соціум, що складається із соціальних дій індивідів, реальність, відмінна від природи, в
ній діє свідома людина, у діях якої весь час зростає момент раціональності - основна
тенденція розвитку людства. Завдання соціології - зрозуміти ці дії і об'єктивно,
незалежно від пануючих і ідеологій, оцінити. У реальності ідеальних суспільств немає,
але в теорії ідеал існує, тому, на думку М. Вебера, соціологія повинна прагнути до
ідеалу, який для кожної епохи різний. На його думку, на той час ідеалом був капіталізм
і протестантська етика. Отже, треба прагнути до цього ідеалу.
В історії суспільства М. Вебер виділяв три види володарювання: традиційне,
харизматичне і легальне.
Традиційне базується на вірі у традиції. Відношення тут будуються на володарях і
підданих, визначених традиційно (батько як патріарх сім'ї, монарх, голова клану
тощо).Законом тут виступає традиція.
Харизматичне володарювання означає сліпе підкорення вождю, що базується на
почутті самозбереження, замішаному на страху за власне життя. У цьому виді
володарювання велике значення мають особливості особи, її природні дані, тому воно,
як правило, триває до того часу, поки живе лідер.

109