Page 124 - 6703
P. 124

марксизм вважають не стільки теорією, скільки ідеологією;
                      - головне - це не дослідні дані про суспільство, а інтерпретація категорій і понять.
                  Саме  завдяки  цій  тезі  послідовники  марксизму  не  помітили  змін,  що  відбувалися  в
                  капіталізмі.
                      Вчення К. Маркса мало багато прихильників, але і достатньо критиків як у XIX, так
                  і, особливо, у XX ст. Щоб бути об'єктивними, треба визнати, що у марксовому вченні є
                  як негативне, так і позитивне. З одного боку, воно містить у собі ознаки гуманності,
                  привертає  увагу  до  вивчення  проблем  суспільного  життя,  прагнення  допомогти
                  пригнобленим. З другого. ним допущені помилки щодо посилення класової боротьби з
                  розвитком капіталізму  і продовження зубожіння мас. Як показала пізніша практика -
                  революція відбувається тільки у слаборозвинених країнах, а із зубожінням мас можна
                  боротися, не скасовуючи ладу шляхом революції.
                      Представники  марксизму  вважали  предметом  соціології  вивчення  суспільства,
                  основних  закономірностей  його  розвитку,  а  також  основи  соціальних  спільностей  та
                  інститутів.  Вони  визнавали  закономірність  суспільного  розвитку,  його  причинну
                  зумовленість,  прогресивність.  У  цілому  розвиток  суспільства  у  цій  концепції
                  висвітлювався як природно-історичний процес. Але до цього бачення вдавалось інше
                  розуміння будь-якого соціологічного дослідження -  воно відбивало соціально-класові
                  позиції автора.
                      Отже,  для  першого  етапу  розвитку  соціології  характерне  розуміння  вченими
                  суспільства  як  складного  природного  і  природно-історичного  організму.  Більшість
                  представників  цього  етапу  вийшли  з  позитивізму,  були  еволюціоністами  та
                  натуралістами  і  визнавали  прогрес  розвитку  суспільства.  Вони  переважно  займалися
                  вивченням глобальних питань розвитку суспільства.

                      2. Етап ствердження соціології як самостійної науки
                                                 (кінець XIX – початок ХХ ст.)

                      Цей  етап  завершує  період  так  званої  класичної  соціології.  Все,  що  зародилося  і
                  розвивалося тоді в соціології, витримало іспит часом і стало основою розвитку різних
                  шкіл і напрямів, які існують і сьогодні.
                      На  противагу  соціологічному  позитивізму  на  другому  етапі  спочатку  виникає
                  напрям  соціологічного  психологізму.  Головними  його  представниками  були
                  американець  Д.  Уорд  (1841  -  1913),  засновник  психологічного  еволюціонізму,  і
                  француз  Г.  Дебон  (1841  -  1931),  засновник  психології  натовпу.  Основними
                  положеннями цього напряму були:
                                 –     наповнення еволюційного розвитку людською сутністю;
                                 –     надання  соціальній  психології  значення  головного  чинника  у
                             розвитку суспільства;
                                 –     визнання вирішального впливу групи людей, натовпу на окремого
                             індивіда  і  ролі  колективного  людського  інтелекту  як  рушійної  сили
                             історичного розвитку;
                                 –     прагнення до вміння керувати масою людей за рахунок отриманих

                                                              107
   119   120   121   122   123   124   125   126   127   128   129