Page 124 - 6703

марксизм вважають не стільки теорією, скільки ідеологією;
- головне - це не дослідні дані про суспільство, а інтерпретація категорій і понять.
Саме завдяки цій тезі послідовники марксизму не помітили змін, що відбувалися в
капіталізмі.
Вчення К. Маркса мало багато прихильників, але і достатньо критиків як у XIX, так
і, особливо, у XX ст. Щоб бути об'єктивними, треба визнати, що у марксовому вченні є
як негативне, так і позитивне. З одного боку, воно містить у собі ознаки гуманності,
привертає увагу до вивчення проблем суспільного життя, прагнення допомогти
пригнобленим. З другого. ним допущені помилки щодо посилення класової боротьби з
розвитком капіталізму і продовження зубожіння мас. Як показала пізніша практика -
революція відбувається тільки у слаборозвинених країнах, а із зубожінням мас можна
боротися, не скасовуючи ладу шляхом революції.
Представники марксизму вважали предметом соціології вивчення суспільства,
основних закономірностей його розвитку, а також основи соціальних спільностей та
інститутів. Вони визнавали закономірність суспільного розвитку, його причинну
зумовленість, прогресивність. У цілому розвиток суспільства у цій концепції
висвітлювався як природно-історичний процес. Але до цього бачення вдавалось інше
розуміння будь-якого соціологічного дослідження - воно відбивало соціально-класові
позиції автора.
Отже, для першого етапу розвитку соціології характерне розуміння вченими
суспільства як складного природного і природно-історичного організму. Більшість
представників цього етапу вийшли з позитивізму, були еволюціоністами та
натуралістами і визнавали прогрес розвитку суспільства. Вони переважно займалися
вивченням глобальних питань розвитку суспільства.

2. Етап ствердження соціології як самостійної науки
(кінець XIX – початок ХХ ст.)

Цей етап завершує період так званої класичної соціології. Все, що зародилося і
розвивалося тоді в соціології, витримало іспит часом і стало основою розвитку різних
шкіл і напрямів, які існують і сьогодні.
На противагу соціологічному позитивізму на другому етапі спочатку виникає
напрям соціологічного психологізму. Головними його представниками були
американець Д. Уорд (1841 - 1913), засновник психологічного еволюціонізму, і
француз Г. Дебон (1841 - 1931), засновник психології натовпу. Основними
положеннями цього напряму були:
– наповнення еволюційного розвитку людською сутністю;
– надання соціальній психології значення головного чинника у
розвитку суспільства;
– визнання вирішального впливу групи людей, натовпу на окремого
індивіда і ролі колективного людського інтелекту як рушійної сили
історичного розвитку;
– прагнення до вміння керувати масою людей за рахунок отриманих

107