Page 128 - 6703

соціології, які зосередилися у трьох університетах: Чиказькому, Колумбійському і
Гарвардському. Відповідно існували і три школи емпіричної соціології.
Р. Дарк (1864 - 1944), Е. Берджес (1886 - 1966), представники першої школи
емпіричної соціології, головним чином вирішували шляхи розв'язання проблем міста, їх
дослідження допомогли вдосконалити міське законодавство. Ця школа була однією з
провідних аж до середини XX ст. Згодом, у 50-ті pp. лідерство переходить до
Колумбійського та Гарвардського університетів, науковці яких проводять цілий ряд
емпіричних досліджень. Колумбійська школа досліджує закономірності поведінки в
соціальній організації, гарвардська вивчає більше індустріальну соціологію. Широко
відомий Хоторнський експеримент, проведений Е. Мейо (1880 - 1949) у «Вестерн
Електрик Компані», в якому відшукувались додаткові чинники ефективності
виробництва. У результаті цього експерименту Е. Мейо дійшов висновку, що поруч з
іншими найважливішу роль у підвищенні продуктивності праці відіграють людські
відносини. Таким чином, починається цілий період, який можна було б назвати
«гуманізацією праці». Ця гуманізація сприяла стабільності й поступовості розвитку
суспільства і деяким чином запобігла можливості революції, подібної до російської у
1917р.
Для емпіричної соціології в цілому характерним є:
- ототожнення наукової соціології з емпіричними дослідженнями, що вело до
певного розриву між теоретичною та емпіричною соціологіями;
- соціологія - нейтральна наука, працює «на замовлення» і не робить ніяких оцінок
суспільства;
- істинне наукове пізнання є лише в емпіричних методах;
- усе існуюче підвладне соціологічному поясненню й управлінню.
Уособлення емпіричної соціології вело певною мірою до конфронтації її з
теоретичною, яка теж продовжувала розвиватися. Цей розкол міг негативно вплинути
на розвиток всієї науки в цілому. Тому назріла необхідність його подолання. Але це
сталося лише на наступному етапі розвитку соціології і було пов'язане з
упровадженням теорій середнього рівня, ідею яких висунув відомий соціолог Р.
Мертон.

2.4. Сучасна соціологія (друга половина ХХ ст.

Соціологія, подолавши тенденцію розриву емпіричного та теоретичного напрямів,
увійшла у сучасний етап, який можна назвати етапом синтезу емпірії і теорії. У цьому
періоді продовжують розвиватися попередні напрями та з'являються інші. Серед них у
сучасній соціології можна виділити п'ять основних теоретичних напрямів.
Структурний функціоналізм. Його основні представники - американські
соціологи Т. Парсонс (1902 - 1979) та Р. Мертон (1910). За Т.Парсонсом індивіди у
суспільстві діють і взаємодіють, виконуючи певні ролі стосовно один одного, і це
складає соціальну структуру суспільства, бо роль є одиницею соціальних відносин, а
суспільство як соціальна система є комплексом соціальних дій. Коли всі ці частини
нормально функціонують, то у суспільстві існує порядок.

111