Page 123 - 6703

ідею соціальної еволюції як розвитку від простого до складного. Еволюційні процеси у
суспільстві бувають трьох видів: органічні, неорганічні і надорганічні. Суспільство є
соціальним організмом, який за аналогією з організмом біологічним народжується,
збільшує масу, що й ускладнює його структуру. Ускладнення структури відбивається
на створенні суспільством соціальних інститутів (домашніх або сімейних, обрядових,
політичних, церковних і професійно-промислових) і веде до диференціації функцій
соціальних інститутів, від чого частини тісніше пов'язуються між собою. Разом з
фіксацією подібності соціального і біологічного організмів Г. Спенсер відмітив і їх
принципову різницю: якщо у біологічному організмі частини служать для цілого, то в
соціальному ціле існує для частин. Однією з функцій цього цілого, за Г. Спенсером, є
соціальний контроль, який тримається на двох страхах: страх перед живими створює
державу, страх перед мертвими - церкву. Ідеї Г. Спенсера стали основою теорії
структурного функціоналізму, яка виникла пізніше.
У межах соціології позитивізму О. Канта та органічної чи натуралістичної школи Г.
Спенсера існували й інші теорії, які зробили свій внесок у розвиток цього напряму.
Австрійський вчений Л. Гумплович (1838 - 1909) був прибічником теорії
соціального дарвінізму та соціального конфлікту. У його роботах стверджується
головний принцип природного відбору - боротьба за існування, виживання найбільш
пристосованих, агресивність людей. Все це має місце у суспільстві як продовженні
розвитку природи. Згодом послідовник теорії конфлікту американський вчений А.
Смол розвинув цю думку, вважаючи, що конфлікти необхідні, оскільки їх розв'язання є
благом для суспільства. На конфліктах вчаться, ліквідуючи їх наслідки. Таким чином
іде вдосконалення суспільства.
Французький соціолог Ж. А. Гобіно (1816 - 1882), представник расово-
антропологічної школи, вважав, що соціальне життя - наслідок расових чинників. Раси
відіграють головну роль в історії суспільства, вони можуть бути вищими і нижчими.
Змішування їх призводить до деградації людини. Соціальна поведінка останніх
залежить від біологічного чинника.
Англієць Г. Т. Бокль (1821 - 1862) належав до географічного напряму в соціології,
для якого характерна абсолютизація природних чинників і недооцінка людини як
соціальної істоти. Він вважав, що культура і психіка людини залежать лише від
природи.
Перелічені вище соціологи були представниками соціологічної позитивістської
школи, для якої характерним є: підкорення соціальних явищ законам природи;
побудова соціології подібно природничим наукам і використання їх точних методів;
об'єктивність знання, яке описує соціальну дійсність незалежно від людини; людина є
істотою природною.
Окремо було вчення К. Маркса (1818 - 1883), яке суттєво відрізнялося від
позитивістського підходу:
- суспільство - не вищий продукт природи, а об'єктивна реальність, яка
саморозвивається. Саме в цьому і полягають основні причини розвитку суспільства;
- капіталістичний лад не еволюціонує, його треба реформувати;
- захищається не людина як така, а лише один клас пролетаріату. Саме тому

106