Page 108 - 6703

освітніх в культурній пам’яті людства. Так, марксистська філософія, заперечуючи
безсмертя душі, розглядала безсмертя як збереження пам’яті про людину, її вчинки та
досягнення в пам’яті наступних поколінь. Такий підхід виходить лише з з орієнтацій на
соціальне, на внесок особистості в соціокультурний розвиток людства. Однак поза
розглядом лишається осмислення проблеми смерті у всій її складності.
Безсмертя займає чільне місце в філософії російських космістів М.Федорова,
К.Ціолковського, О.Чижевського, в творах засновників та послідовників вчення про
ноосферу В.Вернадского, Э.Леруа, Т. де Шардена, М.Моісеєва. у технофутурологів
М.Маклюена, Р.Курцвейла, А.Болонкіна, Я.Пірсона, К.Уорвіка, хоча і трактується по-
різному.
Переосмислення безсмертя в сучасному житті людини
Складні процеси цивілізаційного розвитку, глобальні кризи, що їх супроводжують,
призводять до переосмислення понять, які репрезентують сучасне життя людини та
його сенси. Зокрема предметом такого аналізу в сучасному соціо-цивілізаційному
контексті є поняття «безсмертя». Можна сказати, що розуміння того, що є безсмертя,
є своєрідним індикатором стану сучасної культури. Зокрема, філософське мислення
фіксує прагматизацію та деталізацію розуміння безсмертя, тобто представлення його в
дискурсі життєвих проблем, практичних втілень.
Сучасні філософські дослідження представляють безсмертя як концепт, тобто
багатовимірне поняття, яке є однією з основ людської культури та філософії. Виходячи
з того, як саме розуміється безсмертя, можливо прогнозувати і подальший розвиток
філософської думки, і впливи на суспільну свідомість.
Вважається, що смерть закладена в основу будь-якого біологічного організму,
зокрема і людського. Однак психіка відіграє захисну роль в тому відношенні, що в
повсякденному житті мов би «скриває» усвідомлення такого. Нас оточують загрозливі
ситуації буття, наявність смертності інших людей, однак ми поводимося так, мов би в
глибині власного єства знаємо про своє безсмертя. Так, людина будує плани, залишає
справи «на потім», мов би час її життя не обмежений.
Таке стосується не лише буденної свідомості. В сьогоденних дослідженнях
феномену смерті йдеться про неї не лише і не стільки як про фізичний кінець життя.
Смерть розглядається як інструмент осягнення реальності, що проливає світло на
поняття тілесності, гри, тексту тощо. Водночас спостерігається табуювання смерті –
вона витісняється зі сфери суспільної свідомості на основі того, що концепт
«безсмертя» постає в основі практично всієї повсякденної діяльності людини.
Виходить, що для сучасної людини питання про сенс життя більшою мірою
пов’язане не з питанням смерті, а з певним аспектом поняття «безсмертя». Концепт
«безсмертя» не заперечує реальності смерті. Однак він дозволяє маскувати її лякаючу
сутність. Водночас поняття безсмертя не заперечує сьогоденного життя, навіть з
91