Page 112 - 6703
P. 112

І.Сікорський, С.Корольов, М.Пирогов, В.Вернадський увічнили себе в своїй творчості,
                  хоча й не ставили таке за мету.  Вони безсмерті в пам’яті багатьох і багатьох поколінь
                  людей.
                         Багатоманінтість  людського  життя,  пошуки  сенсів,  ставлення  до  смерті  та
                  розуміння безсмертя передбачають відповідний простір для самореалізації особистості.
                  Він гарантований, якщо людина є свободна.
                           Свобода, вибір та відповідальність
                         Свобода  –  одна  з  проблем,  яку  неможливо  оминути,  осмислюючи  людину.
                  Здається,  бути  свободною  для  неї  природно.  Однак  людина  не  завжди  почувається
                  свободною, або насправді не є свободною. Питання: чи притаманна свобода людині від
                  природи,  чи  вона  набувається  протягом  життя,  чи  взагалі   є  ілюзією;  як  виявляється
                  свобода – як свобода духовна, свобода пізнавати світ, діяти -  потребують відповіді та є
                  предметом філософського осмислення.
                           Історія філософії та сучасні дослідження  демонструють сотні визначень поняття
                  свободи,  що  свідчить  про  її  багатомірність  та  неоднозначність.  Традиційно  свобода
                  людини  розглядалась  як  свобода  її  духу  або  свобода  волі.  Сучасний  динамічний  та
                  складний світ також ставить проблему людської свободи, загострюючи потребу вибору
                  та  відповідальності за  нього.  Особистісна  свобода  розглядається  як  багатоаспектне
                  явище, яке проявляється не лише в свободі мислення, в свободі духу, а й в свободній
                  діяльності, та й взагалі – в можливості свободно жити, що залежить і від матеріальних
                  факторів.
                          Найбільш виразно концепція свободи як вияву людського існування, як свободи
                  індивідуальної представлена екзистенціалізмом. Його засновник С.К’єркегор пов’язує
                  поняття  свободи,  людської  духовності  та  страху. Свобода,  за  К’єркегором, є  умова
                  духовної  самореалізації.  Передчуття  можливості  свободи  та  передчуття  майбутнього
                  виявляється для індивіда в почутті страху. Отже, мислитель органічно пов’язав поняття
                  свободи, страху та майбутнього. Загалом для К’єркегора пізнання свободи існування
                  можливе через почуття провини, страху, зневіри, тобто – через осягнення внутрішніх
                  суб’єктивних  станів  людини.  Відповідно,  негативні  передбачення  виявляються  у
                  страху, позитивні – у надії. Отже, свобода несе момент невизначеності. Таке природно
                  породжує  онтологічний  страх  –  сьогоденне  переживання  невизначеного,  можливо
                  загрозливого  майбутнього.  Свобода  можлива  лише  для  індивіда.  Причому  лише
                  настільки, наскільки він створює її власними діями, знаходячи сенс та упевненість. В
                  той час як забобонність та зневіра є формами несвободи.  Органічно пов’язує існування
                  зі  свободою  та  вибором К.Ясперс: якщо  людина  існує,  то  обирає.  Людина  –  це  і  є
                  свобода. А.Камю в «Міфі про Сізіфа» наголошує такі вияви свободи, як свобода духу
                  та дії.


                                                              95
   107   108   109   110   111   112   113   114   115   116   117