Page 107 - 6703

здоров’я» твердить: «Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії -
навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою
припинення його страждань».
Отже, як бачимо, не має єдиної, визнаної всіма відповіді на питання:
здійснювати евтаназію чи ні. Однак є цілий спектр складних етичних,
світоглядних та юридичних питань, які зачіпають як особистість, так і
суспільство та кожного разу потребують складного вибору.
Сенс життя та ідея безсмертя
Ідея людського безсмертя має дуже давню історію та не втрачає актуальності в
наші дні. В ціннісних вимірах сучасної цивілізації життя людини є однією з головних
цінностей. Тому природною є спрямованість соціальних програм, науково-
технологічної діяльності на збереження та подовження життя людей. Межі такої
діяльності визначаються не лише економічними та технологічними параметрами, а й
стають предметом філософсько-світоглядного осмислення.
Витоки ідеї безсмертя пов’язані з міфологічними та давньо-релігійними
уявленнями про вічність душі, її божественне походження. Давньогрецька філософія
представила ейдетичне трактування безсмертя, тобто його зв’язок зі світом вічних ідей.
Так, Платон трактує душу як першоначало життя, що існує вічно, вона не
народжується та не вмирає.
Середньовічна європейська філософія була істотно пов’язана з культурою
християнства. Відповідно обґрунтовувалося безсмертя душі. Вона пов’язувала людину
з Богом. Християнство представило інакше, ніж у греків, розуміння смерті та
безсмертя, яке ґрунтувалося на ідеї творення світу Богом. Вважалося, що душу Бог
створив безсмертною, однак через гріхопадіння вона стала смертною. І лише Божа
благодать повернула їй безсмертя.
Філософи доби Відродження Ніколай Кузанський, Джордано Бруно, наслідуючи
традицію неоплатонізму, розмірковували про безсмертя душі, її приєднання до душі
світової. В Новий час безсмертя душі відстоювали Р.Декарт, П.Гассенді, Б.Спіноза.
Водночас розвиток природознавства у Новий час утверджував розуміння вічності
матеріального світу, до якого долучена людина завдяки власній тілесності,
природності.
Для І.Канта проблема безсмертя душі постала як сфера практичного розуму.
Філософ наголошує існування в людині морального закону. Його непорушність, за
І.Кантом, пов’язана з ідеєю існування Бога та безсмертя душі. Бог є гарантом добра та
правди, а безсмертя душі дозволяє їй безмежно вдосконалюватися, прагнучи
морального ідеалу., який відповідає природі людини.
Соціокультурний погляд на людину трактує безсмертя як втілення та збереження
досягнень особистості – мистецьких, наукових, технологічних, соціо-практичних,
90