Page 103 - 6703

для особистості обрати, на які цінності та переконання спиратися, щоб протистояти
абсурдності смерті.
Отже, якщо марксизм наголошує на тому, що сенс формує людина, яка активно діє,
втручається в світ, прагматизм – на успішності та вигоді, то екзистенціалізм наголошує
на внутрішньому виборі людини, що робить її свободною та привносить сенс у її
життя.
Друга позиція визначення сенсу життя пов’язана з розуміння сенсу, як такого, що
існує поза людиною вже сформованим. Тоді шлях осмислення людиною власного
життя – це пошук у зовнішньому світі - природному, соціальному, духовному певних
ідей, точок зору, теоретичних та практичних поведінкових схем, «рецептів», які б
визначали сенс життя заздалегідь. Отже, йдеться про розуміння сенсу як попереднього
задуму індивіда, який в розгортанні свого життя спирається на вже існуючі визначення
сенсу, що їх надає історична ситуація, державні, національні, колективні світоглядно-
етичні орієнтири. Подальше життя присвячується його реалізації. Така позиція
виявляється в переконанні людини в тому, що прожити життя «правильно», осмислено
означає присвятити його досягненню обраної цілі. Такий шлях вимагає від людини
відповідей на питання : «Для чого потрібно жити? Для чого я живу?» І відповіді
обираються з вже існуючих в сферах філософії, науки, релігії, повсякденного життя.
Така позиція також зрозуміла і навіть зручна. Вона вказує шлях до осмисленого
життя, надає йому визначеності, ясності. Однак її вади в тому, що «прив’язавши»
власне життя до єдиного – служіння обраній меті, людина дуже звужує можливості
самореалізації та примітивізує сприйняття інших людей, ставлячи на перше місце саме
ознаку визначення ними «головної мети життя», наполегливості руху до неї. Виходить,
що людина за власною згодою підпорядковує життя реалізації тих чи тих, узятих ззовні
настанов, зовнішньо визначеній «правильності» власного життя. В сучасному
суспільстві таке можна побачити в довлінні стандартів життя, масової культури,
поведінки, які, насправді, не є чимось більшим, ніж цивілізаційними формами
сучасного життя людини. Вони не можуть замінити осмисленості її життя. Крім того,
відсутність власної чіткої, ясної життєвої мети або неможливість її досягнення
сприймається індивідом як крах життя та його обезцінення та обезсмислення. Отже,
стосовно індивіда така позиція є дещо «зовнішньою». Вона не завжди сприяє
гармонізації внутрішнього світу людини та віднайденню життєвих смислоорієнтацій.
Нарешті, третій спосіб пошуку сенсу життя пов’язаний з думкою, що осмислення
життя досягається шляхом діалогу, у спілкуванні зі світом у всій його багатовимірності.
Такий шлях пошуку сенсу життя долає обмеженість вимоги знайти його «раз і
назавжди». Отже, передбачає особистісний розвиток, пошуки, сумніви, знаходження
відповідей та їх подальше заперечення. Головне, такий спосіб осмислення власного
життя ґрунтується на спілкуванні. На відміну від двох попередніх, які є монологічними,
86