Page 102 - 6703

людиною, поза її перетворюючою діяльністю не має смислу та цілі. Навіть живі істоти,
хоча виконують певні функції, є довершеними та доцільними, не мають самостійного
смислу. Вони є результатом складних природних еволюційних процесів. Людина
визначає смисл природних речей та й смисл власного життя також. Потреби людина
усвідомлює як цілі та інтереси, в реалізації яких людина і бачить своє призначення.
Світоглядно така позиція ґрунтується на марксизмі, який розуміє людину як активно
діючу істоту, яка розкриває свою сутність та можливості в практичному перетворенні
світу.
До активної діяльності, однак лише такої, що є вигідною людині, призводить її до
власного успіху закликають і концепції, що ґрунтуються на
філософії прагматизму. Успішність розглядається як головний критерій вдалого чи
невдалого життя. Сучасне суспільство споживання ґрунтується на прагматистських
орієнтаціях та утилітаристській моралі: правильним є те, що зручно для мене, вигідно
мені, що принесе більше грошей, влади та особистого задоволення.
Думка, що сенс твориться людиною в її діяльності видається цілком природною,
оскільки людина дійсно є активною у ставленні до світу. І один з найсуттєвіших виявів
такої активності – діяльність, що перетворює природне та соціальне довкілля за її
задумом з метою досягнення власних цілей. Однак, як доводять приклади історії,
наслідки цієї активістської позиції мають руйнівний характер та суперечать позитивній
перспективі існування як соціуму, так і природи. Діяльнісне втручання людини в
природу, біосферу, що мало реалізувати грандіозні плани людства по їх перетворенню,
призвело до глобальних проблем, зокрема до глобальної екологічної кризи. Намагання
перебудувати соціальний світ не рахуючись з природним ходом історії, а зважаючи
лише на теоретично обґрунтовані інтереси певних соціальних груп, породило
тоталітарні суспільства та призвело до загибелі мільйонів людей, які вважалися просто
«гвинтиками» соціального механізму.
Думка, що життя саме собою не має сенсу, і людина має його створити,
представлена в екзистенціалізмі. Однак в іншому контексті та з іншими смисловими
наголосами. Проблемі вибору сенсу життя присвячені роботи М.Гайдеггера, Ж.-
П.Сартра, А.Камю та ін.. Екзистенціальна філософія представляє людину, що мов би
«вкинута» в цей байдужий світ, її існування передує сутності. Життя не зрозуміле до
того, як воно прожите. Від людини залежить, щоб надати йому сенс.
Екзистенціальна філософія розглядає проблему пошуку сенсу, виходячи з
контраверзи «життя – смерть». Таке можна зрозуміти зі слів Ж.-П.Сартра, який писав в
своїй головній роботі «Буття та Ніщо»: «Якщо ми маємо померти, то наше життя не має
сенсу, бо його проблеми залишаються невирішеними…Абсурдно, що ми народилися,
абсурдно, що помремо». Життя абсурдне, людські дії не дають змоги це подолати.
Перед обличчям смерті виявляється, що нічого не має сенсу. Саме тому так важливо
85