Page 100 - 6703

також має глобальний характер. Можна сказати, що людство опинилося в пастці
власної могутності.
Сучасний італійський філософ Умберто Еко передбачив можливість таких
катастроф вже в 90-ті роки ХХ ст., проголосивши «Середні віки вже почалися!». Тоді
він описав гіпотетичну глобальну техногенну катастрофу, що розгортається через
деструкцію комп’ютерних мереж в США. На жаль подібне відбулося 11 вересня 2001
року в результаті терористичних актів. У сучасної людини складається враження
наростання катастрофічності світового життя.В такій ситуації загострюються відчуття
тимчасовості власного життя, його конечності, крихкості - бо може завершитися будь-
якої миті, відчуття неможливості планувати життя та впливати на нього. Все частіше
можна почути або прочитати такі сентенції: «Мене Бог веде», «Прислухаюся до
космосу…». Тобто, людина у власному житті намагається покластися на якісь
«додаткові» сили, щоб вони привели до успіху, а не лише на власні сили.
Однак окрім відчуття можливої катастрофічності буття людини в сучасному
технологізованому світі є і надія іншої перспективи. Успіхи новітніх
біотехнологічних практик – генної інженерії, клонування, медичних практик
підсилюють впевненість, що людство здатне подолати «зародок смерті» (Гегель),
який несе в собі жива істота. Таке дає надію на довге та здорове людське життя.
Однак не знімає потребу його осмислення. Багатоманітні міжнаціональні та
міждержавні цивілізаційні, культурні, соціальні проекти націлені та підсилення
розуміння світовою людською спільнотою самоцінності життя взагалі, біосфери, життя
людини.
Нове наукове та філософське мислення - постнекласичне дозволяє усвідомити, що
осмисленість людського життя пов’язана з власним вибором в ситуації багатоманітних
та багатовимірних можливостей. Вони постають завдяки постнекласичним практикам –
формам онтологічного, пізнавального та ціннісного освоєння складних об’єктів, що
саморозвиваються, таких як живе, екологічні системи, біосфера, соціум, людина тощо.
Отже, і визнання сучасної катастрофічності життя, і обнадійливі перспективи
потребують відповідей на питання про сенс людського життя. Особливість філософії в
тому, що вона здатна вийти за межі індивідуального досвіду, намагається віднайти
загальні концептуальні підходи для аргументації відповідей про сенс людського життя,
відтворюючи причини та основи тих відповідей, що сформульовані в певні історичні
часи представниками різноманітних шкіл та напрямів.
Коли розглядають проблему сенсу людського життя, як правило залишають
осторонь аналіз самого поняття «сенс». Не випадково, оскільки визначення поняття
«сенс» можливе з онтологічної, гносеологічної, логічної, методологічної, семантичної,
семіотичної позицій. Отже, з’ясувати, що є сенс означає вивчити досить складну та
багатоаспектну проблему.
83