Page 11 - 6678

боку роботодавця – у дотриманні прав громадян, дотримання Кодексу законів про працю та інших
нормативно-правових документів з питань ведення бізнесу; з боку працівника – у
відповідальному, добросовісному ставленню до праці, виконання поставлених завдань та
функцій.
Формою прояву КСВ у внутрішньому середовищі є корпоративна соціальна політика,
основні напрямки реалізації якої полягають в наступному:
• забезпечення здорових та безпечних умов праці;
• гідна оплата праці, що забезпечує підвищення рівня життя працівників на основі
зростання продуктивності праці, використання мотиваційних форм оплати, участь працівників у
прибутках;
• дотримання прав працівників в галузі соціально-трудових відносин, соціальне
партнерство,
• гарантія свободи діяльності профспілок;
• забезпечення зайнятості шляхом збереження існуючих та створення нових робочих місць;
• розвиток людського й соціального капіталу: підвищення освітнього рівня та професійної
підготовки кадрів; утвердження в діловій практиці
відносин, заснованих на громадянській відповідальності, чесності,
взаємній довірі, високій моралі й етиці;
• впровадження «виробничої демократії» – залучення до участі в
управлінні підприємствами рядових акціонерів і найманих працівників,
продаж акцій працівникам підприємств, включення їх представників до
складу правління та ревізійної комісії акціонерного товариства;
• надання працівникам «соціального пакету»: надання працівникам підприємств
різноманітних соціальних послуг, передусім у сфері охорони здоров'я, відпочинку, дозвілля;
сприяння у поліпшенні житлово-побутових умов працівників; участь в програмах медичного,
соціального і пенсійного страхування;
• створення сприятливого морально-психологічного клімату на підґрунті високої моралі і
соціальної справедливості.

Основними міжнародними організаціями, які регулюють питання соціально- трудових
відносин на принципах КСВ, є ООН, МОП, ОЕСР.

Організація Об'єднаних Націй (ООН) була створена в 1945 році для підтримки
міжнародного миру і розвитку співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного,
соціального та гуманітарного характеру.
Правові документи ООН забезпечили нормативне закріплення трудового права і створили
передумови для формування міжнародних трудових стандартів. Хоча правові документи ООН
мають універсальний характер, проте проголошують низку трудових прав у:
­ Загальній декларації прав людини (1948 p.),
­ Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 p.),
­ Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок (1979 p.),
­ Міжнародній конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей (1990 p.),
­ Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.),
­ Конвенціі про права дитини (1989 р.) та ін.

Міжнародна Організація Праці (МОП) – одна із найстаріших міжнародних міжурядових
організацій, була заснована у 1919 році згідно з Версальським мирним договором.
У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. МОП розробляє
міжнародні трудові норми у формі конвенцій і рекомендацій, що встановлюють мінімальні
стандарти основних трудових прав.
Декларація про основоположні принципи і права в сфері праці МОП (1998р)
регулює на міжнародному рівні ключові стандарти трудових відносин, котрі поширюються на:
 свободи та права сторін у процесі перемовин про оплату праці між підприємцями та
урядом;
 усунення примусової та дитячої праці;
 усунення дискримінації у трудових відносинах тощо.
Глобальна програма – Концепція гідної праці МОП охоплює шість ключових складових:

11